Антін Дем'янович Волик народився 10 липня 1902 року в селі Лебедин (нині Шполянський район, Черкаська область) у православній родині селян-власників.  Батько - Дем'ян Олександрович Волик. Мати - Тетяна Тимофіївна Калюжна.

Антін був восьмою дитиною Дем'яна і Тетяни. Коли народився Антін, батьку було майже 40 років.  Батько помер 9 листопада 1905 року від чахотки коли Антіну було лише три роки.

Перед смертю батько порівну поділив родинну землю в центрі Лебедина між трьома синами - Кузьмою (19 років), Трохимом (17 років) і Антіном (3 роки).

Кузьма отримав у спадщину землю по центральній вулиці у центрі Лебедина. Його земля - від Антіна Волика / Тарасенків (нині Іван Андрійович Поскребиш) до обеліску до школи №2. Перед Голодомором (1932-1933) Кузьма побудував хату на місці нинішньої (2015 рік) сільської ради.

Трохим отримав землю від обеліска, до автобусної зупинки, Георгіївської церкви. Трохим побудував хату на місці нинішньої (2015 рік) початкової школи, яка розташована ліворуч від обеліска, якщо дивитися з центральної вулиці.

Земля Антіна розташована праворуч від сільської ради і праворуч від нинішньої ділянки Івана Андрійовича Поскребиша. Дочка Антіна, Дуня Тарасенко, до цього часу мешкає на землі, яку батько успадкував у 1905 році. Три брати також успадкували від батька землю на полях за селом.

5 червня 1924 року Антін (21 рік) одружився на Ярині Іванівні Переміт (23 роки).

Ярина Іванівна Переміт народилася в Лебедині 2 травня 1901 року. Батько - Іван Васильович Переміт. Мати - Лекеря Семенівна. Батьки мали трьох дітей: Ярина, Соломія, Текля. У Соломії було чотири дочки: Галя, Люба, Дуня, Надя. У Теклі було п'ятеро дітей.

Антін Дем'янович Волик і Ярина Іванівна Переміт мали п'ятеро дітей:

1. Зоя
2. Марія
3. Леонід / Льоня
4. Олександр / Шура
5. Євдокія / Дуня (08.03.1945)

Під час Голодомору (1932-1933) Антін працював їздовим у сільській раді Лебедина; возив голову сільради. В той час, коли більшовики знищили штучним голодом половину населення Лебедина, коні голови сільради харчувались доволі добре. Антін періодично крав малі порції овочів у тварин і приносив їх додому. Таким чином йому вдалося пережити Голодомор і врятувати свою сім'ю від ймовірної голодної смерті.

Братам Антіна, Кузьмі й Трохиму, які жили по-сусідству, не пощастило. Вони стали жертвами Голодомору. Так, рано на весні 1933 року помер старший брат Кузьма (46 років), потім його три доньки (Параска, Євдокія, Віра), останньою - дружина Кузьми, Наталка Семенівна Пухлій (40 років). Вижила лише тринадцятирічна старша дочка Кузьми і Наталки - Марія. Ще коли Наталка була жива (в присмертному стані), деякі родичі й сусіди повністю спустошили хату. Вони навіть витягли з під напівмертвої Наталки традиційні вишиті полотна і рушники. Марія залишилася в опустушеній хаті сама - без їжі, тепла, захисту. Перед смертю Наталка благала Марію не виходити на вулицю, щоби її не з'їли голодні люди. В Лебедині були випадки канібалізму.

Одного дня дядько Антін відвіз ледь живу племінницю Марію до лікарні, щоби вона мала можливість померти в людських умовах, хоча там також не було чого їсти. Коли Марія була в ліжку, медсестри чи санітарки почули, як молода помираюча пацієнтка почала вимовляти й повторяти кволо слово "ангели". Вони прийшли до висновку, що прийшов час дитині відрпавлятись на той світ і ангели прийшли за нею. Співробітниці лікарні залишили Марію помирати в тиші. Коли вони повернулись до палати через певний час, щоби віднести мертву дитину до моргу, вони здивувались, коли Марія слабким голосом розповіла їм, як небо над палатою відкрилось і ангели підняли її з ліжка і почали гратися з нею над землею. Ангели сказали Марії, що вона виживе голод, якщо вона з'їсть жменю манної каші. 

Співробітниці лікарні передали дядьку Антіну повідомлення від ангелів. Дружина Антіна, Ярина Іванівна, десь виторгувала манки й зварила необхідної каші для Марії. Після того, як племінниця поїла каші, вона почала повільно видужувати. Протягом кількох місяців Марія не могла ходити, а повзала як маля, оскільки вона втратила м'язи в результаті голодування. Попри те, що вона закінчила сім років школи на відмінно, доля змусила круглу сироту в тринадцять років кинути школу і влаштуватися в колгоспі, щоби вижити.

Деякі родичі, у яких не було власного житла, поселилися з дітьми в хаті Марії, і через певний час мали намір стати власниками її хати і землі. Дядько Антін розпізнав їх намір і коли Марії виповнилось 16 років, він змусив родичів вибиратися з хати племінниці і допоміг Марії переписати все майно на неї в сільській раді.

Марія Кузьмівна Волик завжди була вдячна дядьку Антіну за підтримку і за те, що він врятував її життя. Коли вони жили по сусідству, Марія декілька разів на день відвідувала свого дядька. Вона брала воду з криниці у його дворі. Одного разу дружина дядька, Ярина Іванівна, по-доброму натякнула, що Марія дуже часто провідувала чи ходила до дядька в гості. Марія відповіла: "Дядино Ярино, буду ходить до тих пір поки дядько Антін буде живий".

Коли Марія побудувала нову хату біля Попового ставка на вулиці Матросова, дядько Антін часто ходив до неї в гості. Племінниця його пригощала чимось смачним і горілкою. 

Антін був учасником Радянсько-фінської війни (Зимової війни) - збройного конфлікту між СРСР і Фінляндією у період від 30 листопада 1939 року до 13 березня 1940 року. Втрати СРСР склали 126875 загиблих чи зниклих безвісти і 264908 поранених. Антін отримав кульове поранення в ногу, в результаті чого шкульгав на травмовану ногу. 

Антін Дем'янович Волик з онуками, с. Лебедин

Через дорогу від Марії Кузьмівни Волик жила жінка Тодоська (біля нинішньої "Лебідки"). Після війни, у 1940-і та 1950-і роки, вона постійно ображала сина Марії - Миколу Семеновича Волика, безпідставно обзиваючи його поліцаєм, німцем, фашистом, байструком, тощо. Одного разу дядько Антін провів серйозну розмову з нею і попередив, що якщо ще раз почує цей глум, то подасть на неї в сільраду і вона буде за це відповідать. Образи зупинилися.

Антін Дем'янович жив з Яриною Іванівною в традиційній українській хаті з солом'яною стріхою. Мав сад, город, невелике господарство, криницю. Антін вирощував, сушив і подрібнював тютюн, потім крутив самокрутки, які він звісно курив.

Ярина Іванівна Переміт померла 1 листопада 1978 року на 78 році життя. Похована на цвинтарі колишнього колгоспу "Росія".

Антін Дем'янович Волик помер 17 лютого 1991 року на 89 році життя. Цого поховали на цвинтарі колишнього колгоспу "Росія".