Ймовірно, народився в селі Лосинівка (нині Ніжинський район, Чернігівська область) приблизно в 1680 році.

На сьогодні відомі імена лише його двох синів:

1. Сидір (1698 - 02.01.1799)
2. Федір (1738 - 06.02.1818)

Федір Максимович Гавриш помер 6 лютого 1818 року у віці 80 років у с. Лосинівка. Його дружину звали Марина Панасівна. Вона померла 23 грудня 1807 року у віці 64 роки.

Походження прізвища

Гавриш є патронімічним прізвищем, тобто, воно було утворене від особового власного імені батька або діда - Гаврило. Ім'я трансформувалось в прізвище нащадків (можливо спочатку в прізвисько, а потім в прізвище).

Чоловіче ім'я Гаврило є слов'янською формою давньоєврейського імені Гавриїл, або Габріел. Воно означає "Бог - моя сила" або "Моя міць - Бог". Один із семи архангелів був названий цим ім'ям. Йому відводиться значне місце в єврейських талмудах, оскільки саме він витлумачив сон пророка Даниїла, Пресвятій Діві Марії народження Христа, а Захарії – появу на світ Іоанна.

Генографічний проект

У 2005 році, представник родини Гавриш прийняв участь у "Генографічному проекту", організованому Національним географічним товариством спільно з компанією IBM в США, в рамках якого планувалося за 5 років зібрати і обробити більше 100 тисяч зразків ДНК у представників різних народів світу. Визначено, що Гавриші (за батьківською лінією) у генетичному розумінні належать до гаплогрупи R1a.

Гаплогрупа R1a (Y-ДНК)

R1a - Y-хромосомна гаплогрупа, поширена в Центральній і Східній Європі, Середній і Південній Азії. Аналіз генетичних особливостей корінних українців за батьківською лінією вказує, що найчастотнішою гаплогрупою Y-хромосом українців є R1a, яка зустрічається у 57% осіб.

Походить від мутації гаплогрупи R1, що сталася у чоловіка, котрий жив близько 15 000 років тому імовірно в Азії (виходячи з розповсюдження ліній R2 і R*). Ймовірне поширення - кількома хвилями.

Найзначніша хвиля - біля 3-5 тисяч років тому з Чорноморських степів. Найбільше дана гаплогрупа поширена серед окремих вищих каст півночі Індостану, серед деяких груп у Середній Азії, сорбів-лужичан (полабських слов'ян), східних європейців, алтайців, серед хотонів, західних і східних слов'ян, у деяких іранських народів (пуштуни, белуджі та ін.).

Гіпотези про місце походження

Багато носів R1a в Північній і Західній Європі, що не володіють міткою Z284, підпадають під кореневу групу R1a1a1* (M417) або навіть ще більш древні R1a1a (M17) і R1a1 (SRY10831.2). R1a1a1* походить від найдавнішої відомої експансії R1a з лісостепової зони. Походження більш древніх кладів (R1a1 і R1a1a) ще не встановлено.

Є кілька теорій про походження гаплогрупи R1a і вона, як правило, пов'язана з міграцією індоєвропейців. Тим не менше, ці теорії, фактично, відносяться до R1a1a, бо вона є найбільш поширеною і добре документована. Нині домінує теорія про те, що сама R1a має початок у Південному Сибірі, де були знайдені останки з палеолітичної стоянки "Мальта", де знайшли предкову гаплогруппу R* Parent (xR1, xR2).

Східноєвропейська теорія

Спенсер Уеллс (Spencer Wells), директор Генографічного проекту з "National Geographic" вважає, що R1a виникла в Європі від 10000 років до 15000 років тому на території України. Цей регіон він називає "Українським притулком", де древні люди змогли вижити під час останнього льодовикового максимуму.

Ймовірно, там же відбулося одомашнення коня, винайдено колесо та воз, що зробило можливим ведення кочового образу життя, а кочові індоєвропейці здійснили широку експансію, яка відбулася понад 3000 років до н. е. з теренів зазначеної "курганної археологічної культури" України. Такий розвиток подій може бути підкріплений курганною гіпотезою, відповідно до якої, носії індоєвропейських мов були творцями курганної археологічної культури.

Допускається, що мутація прийшла з більш широкої території - з Причорноморсько-Каспійського степу (тобто з України та території між Доном та Волгою, яка лежить на схід від України).

Південноазійська теорія

Теорія про походження R1a в Південній Азії, викладена генетиком Стівеном Оппенгеймером з Оксфордського університету, припускає походження цієї гаплогрупи в Південній Азії близько 36 тисяч років тому, а вже звідти вона почала своє розповсюдження. Гіпотеза заснована на різноманітності субкладів гаплогрупи і великому числі їх носіїв в Пакистані, Північній Індії і Східному Ірані.

Західноазійська теорія

Тоомас Ківісілд (2003 р.) дотримується гіпотези походження R1a в Західній Азії через переконання, що саме звідти відбулося вторгнення індоарійських племен в Індію. Крім того, Семіно (2000 р.) твердить про появу R1a на Близькому Сході, спираючись на те, що спільно з походженням гаплогрупи тут же виникли індоєвропейські мови.

Данні ДНК викопних останків

Гаплогрупа R1a була виявлена у останків населення "культури бойових сокир" та "культури полів поховальних урн", а також - серед останків поховань андронівської, пазирикської, тагарської і таштикської археологічних культур, у жителів стародавнього Танаїсу, у Таримських мумій (R1a1a), у одного з чоловіків в похованні представників еліти хунну в "Duurlig Nars".

Етногеографічне поширення

Переважаючі носії R1a: алтайці, білоруси, белуджі, північні індійці, кашуби, киргизи, латиші, левіти-ашкеназі, литовці, лужичани, східні німці, кубанські ногайці, пенджабці, поляки, пуштуни, росіяни, словаки, словенці, таджики, українці, фарерці, хотони, моравські чехи, шорці, ерзя.

Найбільшого поширення R1a має в Середній і Південній Азії, Центральній і Східній Європі серед:

• лужичан (63%) - слов'янське населення, що проживає на території Нижньої і Верхньої Лужиці - областей, що входять до складу сучасної Німеччини
• українців (57%)
• поляків (56%)
• росіян (47%)
• брахманів (представники найвищої з чотирьох варн) індійських штатів Західної Бенгалії і Уттар-Прадеш дана гаплогрупа зустрічається з частотою 72% і 67% відповідно
• даргинців (22%) - другий за чисельністю народ Дагестану
• хотонів (64%)
• білорусів (50%)
• литовців (34%)
• латишів (39%)
• казанських татар та мишарів (до 34-44%)
• башкирів (26%) (у башкир Саратовської і Самарської областей до 48%)
• кубанських ногайців до 50%
• карачаївців і балкарців до 34%
• таджиків (68%)
• киргизів (64%)
• памірців (82,5%)
• Помірно поширена в скандинавських країнах (23% в Ісландії,
• 18-19% в Швеції і
• біля 27% в Норвегії),
• в Ірані (від 4 до 25%).

Підгрупи

R1a1a (L168, L449/PF6223, M17, M198/PF6238, M512/PF6239, M514/PF6240, M515) — у брахманів із Західної Бенгалії досягає 72%, у пуштунів Афганістану до 51%, у маніпурів Індії — 50%. У мешканців польських, російських і українських регіонів коливається в межах 50-65%.

R1a1a1b1a1 (M458/PF6241) — переважно балто-слов'янська гілка, з максимальною частотою фіксована у Польщі, Литві, Чехії та Словаччині, але також зовсім звичайна в Північно-західній Росії і на Південному Сході України.

R1a1a1b1a1a (L260/S222) — чітко співвідноситься з західними слов'янами, пік її частоти припадає на Польщу, Чехію і Словаччину, також зона розповсюдження зачіпає Східну Німеччину, Східну Австрію, Словенію та Угорщину.

R1a1a1b1a2 (S204/Z91, S466/Z280) — є східноєвропейською міткою (можливо балто-слов'янською), зустрічається у всій Центральній і Східній Європі, західна межа поширення простягається від Східної до Південно-західної Німеччини і далі до Північно-східної Італії. Усередині гілки виділяється декілька кластерів, досліджених поки лише в загальних рисах: східнослов'янський, балтський, померанський, польський, карпатський, східно-альпійський, чехословацький та інші.

R1a1a1b1a2a (S205/Z92, S344/Z660, S446/Z661) — східнослов'янський кластер, можливо, має балтське (східнобалтійське) походження. Велика частина носіїв проживає в Росії та Білорусі. Зустрічається в Польщі, Литві, Фінляндії та Україні.

R1a1a1b1a2b3a (L365/S468) — померанський кластер, більш всього носіїв мешкає в Польщі й Східній Німеччині (найчастіше носять прізвища слов'янського походження).

R1a1a1b1a3 (S221/Z284, S443/Z289) — скандинавська гілка, найбільша концентрація в Норвегії. Також зустрічається у землях, де норвезькі вікінги влаштовували свої колонії, наприклад, у деяких областях Шотландії, Англії та Ірландії.

R1a1a1b2 (F992/S202/Z93) — основна азійська гілка R1a. Знайдена у Центральній, Південній та Південно-західній Азії (у тому числі у євреїв-ашкеназів). Z93 є міткою багатьох народів, таких як індо-іранці (арії), перси, мідійці, мітаннці, татари, а також входить у генофонд арабів і євреїв.

Аналіз генетичних особливостей корінних українців за батьківською лінією вказує, що найчастотнішою гаплогрупою Y-хромосом українців є R1a, яка зустрічається у 41,5-54,0 % осіб.[28] Така ж висока частотність групи R1a характерна для поляків, південних росіян, білорусів, словенців, литовців, серболужичанів та деяких народів Індійського субконтиненту. За деякими даними також для угорців.

R1a - 54 %, притаманна балто-слов'янським та індоіранським народам;

Гаплогрупа (з грец. ἁπλούς, haploûs — однократні, одиночні, прості) — група схожих гаплотипів, які поділяють також загальний поліморфізм одного нуклеотиду.

Цей термін широко застосовують в генетичній генеалогії, де вивчають Y-хромосомні гаплогрупи (Y-ДНК), мітохондріальні ДНК (мтДНК) і ГКГ-гаплогрупи. Y-хромосомосоми є спільні для певної групи людей — нащадків одного предка[1]. Y-хромосома (Y-ДНК) передається лише по батьківській лінії (від батька до сина), мтДНК — по материнській лінії (від матері як до синів, так і до дочок). Ці два типи ДНК ніколи не рекомбінуються, тобто змінюються лише внаслідок випадкової мутації в кожному поколінні[1].