Микола Семенович Волик народився в 1942 році в славному козацькому селі Лебедині на Черкащині. Від своїх лебединських предків Воликів він успадкував працелюбність, любов до рідного краю і людей, небайдужість, відвертість, щирість, чесність, мудрість і фізичну силу. По батьківській лінії, від предків з легендарними козацькими прізвищами Бут і Лихий (Лихо), йому передались такі риси як відвага, наполегливість, інтелект, оптимізм, щедрість, людяність, організаційні та керівницькі здібності.

Хрещений батько - Панас (Афанасій/Фанась) Андрійович Халімон - двоюрідний брат Марії Кузьмівни Волик. Народився 17 січня 1915 року. Перша дитина Афанасії Дем'янівни Волик та Андрія Демидовича Халімона. Дуже порядна людина. Його сім'я вимерла під час Голодомору 1932-1933. Під час Другої світової війни був у полоні у Німеччині. Панас помер приблизно в 1983 або 1984 році. Були воли (?). Був на весіллі хрещеника, Миколи Семеновича, у 1971 (?) році в Лебидині. Легко знайшов спільну мову з батьком нареченої - Павлом Гнатовичом Гавришом - порядним чоловіком, розкуркуленим. Вони дуже багато розмовляли.

Хрещена мати - Марфа Андріївна Немна (Цяпкало). Син Іван Петрович Цяпкало. На Мочирі жили, де хлопчик Рошак утопився в ставку у 1980 чи 1981 році. Жили напроти автобусної зупинки в центрі Лебидина біля магазина.

Дитинства у Миколи Семеновича взагалі не було. Лебединські дід і баба, Кузьма Дем'янович Волик і Наталка Семенівна Пухлій (40), разом із трьома доньками померли під час Голодомору на весні 1933 року. Вижила лише їх старша донька Марія - майбутня мати Миколи Семеновича. Марія залишилася круглою сиротою в 13 років, і попри те, що вона була відмінницею, була змушена кинути школу й працювати в колгоспі, щоби прогодувати себе. Крім горя, постійних знущань, образ і принижень з боку місцевих комуністів-сталінців, пізніше місцевих поліцаїв і німецько-фашистських окупантів, а ще пізніше низки вчителів, вона нічого не знала. Марія по-рабськи працювала в колгоспі з ранку до ночі, як і решта колгоспниць, тому мала обмежений час на виховання сина.

Батько Миколи Семеновича, Семен Семенович Бут, народився в 1918 році в українському селі Іванівка (рос. Ивановка), Федоровського району, Саратовської області. У 1837 році прадід Семена разом із 200 інших переселенців із Полтавської губернії заснували село Іванівку на річці Єруслан в степах Заволжя. Семен Семенович Бут народився три місяці після смерті свого 20-річного батька - героя Першої світової війни. Пройшло пять голодних років і мати, Марія Миколаївна Марченко, вийшла заміж за доброго чоловіка, Лущая, і її син взяв прізвище вітчима. Перед початком Другої світової війни Семен Лущай (Бут) закінчив Казанське військове училище, а в 1941 році молодий офіцер опинився в котлі під містом Умань на Черкащині.

Уманський котел став першою значною поразкою червоної армії, в результаті якої 100 тисяч радянських військових здалися в полон німцям. Капітуляція для Семена, нащадка козаків роду Бутів і Лихих, була неприянятною. Після того, як закінчилися всі боєприпаси (а їх було дуже мало), і він був оточений частинами тіл майже всіх своїх вбитих товаришів, Семен дав наказ кільком живим підопічним не здаватися в полон, а бігти через поля до найблищого села, яке виднілося вдалині, з метою пізніше приєднатися до інших частин Червоної армії. Фашисти їх помітили і почали переслідувати танками. Червоноармійцям не було чим відбиватися і німці їх подавили танками. Семену вдалося добігти до села і сховатися на фермі у ямі для сечі під дерев'яним люком. Там він переховувся до ночі, а потім почав рухатися. Через місяць блукань він опинився в Лебедині, де він знайшов роботу. Вільно володів українською і німецькою мовами, тому якось міг вижить.

Одружилися. Чекали сина. Зрадники. Назви Коля (на честь рідного улюбленого дядька-гармоніста, Миколу Миколайовича Марченка, який загинув в 1941 році на війні). Швандорф. Були лебединці. Коли повернулися в село після війни, дякували Марію Кузьмівну бо не вмерли з голоду дякуючи Семену. Семен переписувався з Марією і сином. Коли табір звільнили Американці і Британці, у нього була можливість емігрувати, але він вирішив повернутися в Лебедин до сімї. Коли потрапив у руки червоноармійців, дали йому 25 років таборів за зраду. Сталін видав новий закон, згідно якого офіцер, який опинився в полоні вважався зрадником Батьківщини незалежно від обставин.

Микола Семенович Волик був змушений вирости й стати дорослим швидкими темпами. Від самого дитинства лебединці звали його Миколю Семеновичом 

Ріс без батька, тому що  Після того, як батька зрадили (до речі так його величають Лебединці від самого народження). Голий (не було одягу до першого класу), голодний (не було чого їсти), холод (сосульки на стелі), постійні образи й фізичні знущання з боку низки педагогів, і садистсько-налаштованих сільських лідерів-комуністів. трофеї - підривались.

Допомагав матері по господарству, займався ремеслом, гарно навчався, був ерудитом (перечитав усі книжки шкільної бібліотеки під каганець), серйозно займався спортом, очолював кружок авіації, грав у духовому оркестрі), тощо. Тяжке дитинство не зігнуло, а загартувало Справжнього Гогу й зробило його сильнішим і добрішим.

У 1961 моряк. Пів села Лебедина під звуки місцевого духового оркестру проважало Миколу Семеновича на службу в військово-морські сили колишнього СРСР. У вільні години грав у духовому оркестрі й відвідував підготовчі курси по предметам, необхідним для всупу до престижного Київського медичного інституту ім. Богомольця (нині Національний медичний університет імені О.О. Богомольця). Після вступу до медичного інституту в 1965 році, Микола Семенович Волик став першим лебединцем студентом даного закладу.

У 1971 році закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту. У 1972-1973 рр. працював ординатором хірургічного відділення Шполянської ЦРЛ. 

З 1973 року по 1994 рік - головний лікар Лебединської ДЛ, а з липня 1994 року - головний лікар Шполянської ЦРЛ.

За значний внесок у розвиток охорони здоров'я на селі нагороджений знаком "Відмінник охорони здоров'я" (1983 рік).

У 1989 році присвоєно звання "Заслужений лікар України". Має вищу кваліфікаційну категорію з організації та управління охороною здоров'я.

Депутат районної ради.

Мисливець - хоча жалів тварин.

Друзі.

Улюблені пісні.

Улюблене місто.

Країни.

Ласкаво просимо до нашого генеалогічного вебсайту, заснованого 25 вересня 2015 року. Домен вебсайту, RealGoga.com, названий на честь ватажка нашої родини - Заслуженого лікаря України Миколи Семеновича Волика. Друзі лікаря Волика в різних куточках світу з повагою звуть його "Справжнім Гогою" (англ. Real Goga). Ім'я "Гога" сягає своїм корінням до Черкащини 1970-х років і для нас асоціюється з поняттям справжнього чоловіка.