Володимир Іванович Кравченко

Молодого спеціаліста призначили агрономом колгоспу ім. Петровського c. Лебедин Шполянського району. Та незабаром доля його назавжди поєднала з Матусовим. Володимир Іванович пригадував:

"Раптово тяжко захворів батько. Далася в знаки війна та напружені післявоєнні роки. Лікарі наполегливо рекомендували залишити роботу. На засіданні партійного бюро було прийнято рішення: відкликати мене як свого стипендіата із сусіднього господарства і рекомендувати загальним збором колгоспників мою кандидатуру на посаду голови колгоспу "Комуніст". Колгоспники одноголосно обрали своїм головою, давши усний наказ батькові - бути моїм наставником. Мені, 25-річному юнакові, було трохи боязко стати відповідальним за долю великого господарства, за долю сотень колгоспників. Та поруч був батько - мій найкращий порадник."

Володимир Іванович з дружиною - Валентиною Дмитрівною

Іван Юхимович, хоч і передав колгоспну печатку новому голові, не стояв осторонь колгоспних справ. Він ще не один рік своїм мудрим, батьківським словом допомагав у скрутну хвилину наймолодшому голові колгоспу району - своєму синові.

Як пам'ять про себе залишив Іван Юхимович Кравченко ліс, який він посадив зі своїми однодумцями та учнями школи № 1 на схилах Тугаєвої балки.

Далеко нелегким були перші роки головування В. І. Кравченка. Не вистачало техніки, кадрів. Треба було ходити по домівках колгоспників і просити жінок іти працювати на ферму. Там робота була найважчою. Не було жодної механізації. Вичищали в корівниках, роздавали корм худобі, доїли корів вручну. Часто доводилось не лише керувати, а й самому сідати за кермо вантажного автомобіля, підміняти стомлених шоферів.

Володимир Іванович Кравченко, с. Матусів, 17 квітня 1976 року 

Колгосп "Комуніст", як спеціалізоване господарство по відгодівлі ВРХ, закуповував у колгоспах району на дорощення телят віком 3 місяці, пізніше - один місяць, а ще пізніше - 20-денного віку. Тваринницькі приміщення поступово заповнювались тваринами. У 10-й п'ятирічці було понад 10 тис. голів ВРХ. Усі роботи на фермах були повністю механізовані. З'явились значні прибутки від тваринництва.

Уже в кінці восьмої п'ятирічки створилися необхідні умови для початку соціально-культурного будівництва на селі. Було складено і детально обговорено на засіданні правління колгоспу та парткому і затверджено загальними зборами колгоспників генеральний план соціально-культурного будівництва центру села за рахунок коштів колгоспу.

За успіхи в Х пятирічці колгосп нагороджений орденом "Знак Пошани", який вручено 30 квітня 1981 року першим секретарем Черкаського обкому КПУ І.К. Лутаком.

За сумлінну працю на благо рідного Матусова та всієї держави Кравченко Володимир Іванович нагороджений орденом Трудового Червоного прапора (1971 р.), двома орденами Леніна (1973 р., 1977 р.) та золотою медаллю ВДНГ СРСР. Лауреат Державної премії в галузі архітектури СРСР (1990 р.).

Пять років тому відійшов у вічність великий господар села, талановитий організатор і керівник, професіонал, фахівець сільського господарства – Кравченко Володимир Іванович.

З 1951 року він проживав у селі Матусів Шполянського району. У 1967 році був обраний головою місцевого колгоспу "Комуніст".

Природа наділила його прекрасними організаторськими здібностями, світлим розумом, доброю памяттю, наполегливістю, рішучістю.

Міцна дисципліна, побудована на самовідданості, бездоганна компетентність у секретах успішного ведення сільського господарства дали можливість наймолодшому в області, 25-річному голові колгоспу "Комуніст" досягнути разом із працівниками вагомих трудових звершень.

За рахунок колгоспу здійснено забудову центру села Матусів: Будинок культури, зала урочистих подій, школа мистецтв, торговий центр, школа №1, адміністративний будинок, відділення звязку, культурно-спортивний комплекс та будинки-котеджі для спеціалістів.

За втілення в життя проекту забудови центру села Матусів був висунутий на здобуття Державної премії СРСР у галузі архітектури, яку одержав у 1990 році.

Володимир Іванович брав найактивнішу участь у житті села, району, області. Він був членом виконкому і депутатом сільської ради, членом бюро райкому та обкому партії, делегатом сільськогосподарських зїздів та XXVI зїзду КПРС (м. Москва, 1981 рік).

Колишні колгоспники, жителі села з теплотою і гордістю згадують благородні справи Володимира Івановича, втілені в красу і велич села Матусів, бережуть про нього добру, світлу пам'ять.

Справжній патріот України. В той час, як більшість українських селян спілкувалися "суржиком", Володимир Іванович вільно розмовляв чистою літературною українською мовою.

Вдумливий. Аналітичний. Глибокий. Зайнявся пасікою - вивчив все від А до Я про бджіл. Відвідував інші країни (Францію, Португалію, Угорщину тощо) - там придивлявся та переймав передовий досвід і технології, які втілював у виробництво колгоспу. Гуси (птахо ферма - угорська технологія), корови, ставки, пшениця, комбайни. Тримав слово. Фізично сильний, впевнений, інтелектуальний. Знав багато приказок. Мудрий. Читав. Займався саморозвитком. Надихав. Після спілкування з ним друзям хотілося бути кращими, чогось досягнути нового, успіху.

Щедра й доба людина. Незважаючи на статус і досягнення, він завжди з повагою спілкувався з дітьми та гостями. Хрещеницю за будь якої погоди відвідував з подарунками на день народження - через болотне поле на Бобіку (Уазі). Надихнув молодих людей на успішні карєри. Він був найздібнішим і найталановитішим керівником і лідером Шполянського району.

Володимир Іванович Кравченко помер 7 квітня 2001 року (59 років) у селі Матусів. 

Хліборобські традиції родини нині продовжують сини Володимира Івановича – Іван та Віктор, які, обравши, як і батько, професію агронома, знають ціну невтомній праці та землі.