Свято-Георгіївський чоловічий монастир

село Лебедин, Черкаська область

Не всі молодші покоління лебединців знають про те, що колись у центрі Лебедина, на нинішній території сільської ради і середньої школи №2 стояв Георгіївський чоловічий монастир. На жаль, сьогодні від цієї обителі не залишилось ніяких матеріальних пам’яток. Лише у 1996 році з ініціативи священника Лебединської Спасо-Преображенської церкви отця Василія та релігійної громади було встановлено пам’ятний знак в центрі села - хрест з написом "На цьому місці стояла Свято-Георгіївська церква (1657-1935)". Відтоді, щороку 6 травня на Святого Георгія біля цього знаку проводиться богослужіння, на яке приходить багато людей з усього села, щоб послухати повчальну проповідь та згадати духовну святиню нашої історії.

Лебединська Георгіївська церква (1804-1935 рр.).

Малюнок виконано по старій фотографії - похорон С. П. Задеривушка

15 січня 1919 року, вбитого бандитами. В центрі - священик Й. І. Молчанівський.

У 1657 році з благословіння митрополита Київського, Галицького та всієї Русі (без Московії) Діонісія Балабана ієромонах Оникій Симонович розпочав будівництво обителі на землях під назвою Германувщина в урочищі Чичкове (нині ярок з Поповим ставком) "на горе, в лесе, прозываемом Лебедин... у вершине речки Туріи, над яром"¹, на тому місці, де знаходилась пасіка Ірдинського Виноградського Свято-Успенського монастиря. Пасікою деякий час керував чернець Оникій Симонович, а пасічником був Іван Близнюк (це перше лебединське прізвище, яке зустрічається в документах).

Митрополит Діонісій (Балабан)

В 1654 році поляки розгромили Ірдинський Виноградський Свято-Успенський монастир і ченці втекли на лівий берег Дніпра в Золотоношу. Коли настали відносно спокійні роки (після Переяславської ради), ієромонах Оникій Симонович вирішив заснувати в Лебедині монастир і вже в 1657 році його благословив на цю справу митрополит Діонісій Балабан іконою Святого Георгія. Оникію Симоновичу "весьма понравился лес Лебедин, а особенно урочище Чичково, в котором он старанием и коштом своим решился устроить новую обитель с храмом во имя великомученика и победоносца Георгия, в надежде, что сей великий угодник Божий будет ее защитником и от разного рода гультяев, не редко гнездившихся в Лебединских лесах и не хотевших признавать над собою никакой законной власти, и от крымских и ногайских татар, которые часто вторгались для грабежа в Украину. Для столь благого дела братия Ирдынского монастыря безмездно уступила урочище Чичково иеромонаху Иоанникию и он, получивши благословение от митрополита Дионисия Балабана, немедленно приступил к устроению обители, построив в ней церковь и убогие хижины для себя и ожидаемой братии. Так в начале второй половины 17 столетия, на самой границе Украины, возникла Лебединская Георгиевская обитель".

Лебединський ліс (Lebedÿn Las) на кордоні зі Степом або Диким Полем (Dzike Polie) на мапі Боплана 1648 p.

"Camporum Desertorum" - спустошені поля, мапа Боплана 1648 p.

Звичайно, наявність Лебединського Георгіївського чоловічого монастиря справляла помітний вплив на життя села, піднімала його статус. Ченці були, в основному, освіченими людьми, добрими професіоналами в тій чи іншій справі. Вони багато їздили або приходили в монастир з інших країв, приносячи сюди досвід і знання. Мабуть, завдяки появі монастиря в Лебедині почало розвиватися культурне садівництво, яке потім стало приносити його жителям значні доходи.

Монастир потроху притягуав людей, які інколи шукали тут захисту та порятунку. За спогадами старожилів, тут часто доживали віку тяжко поранені або престарілі козаки. Сучасний історик В. Сергійчук прямо вказує на те, що в Лебедині був шпиталь для поранених козаків. Коли якийсь козак був уже не в змозі нести службу через поранення чи хворобу і відчував наближення смерті, то товариші в такому разі говорили: "То вже йому пора на Лебедин".

Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Йосип Тукальський-Нелюбович грамотою своєю від 13 грудня 1667 року затвердив ієромонаха Оникія Симоновича ігуменом Лебединського Георгіївського монастиря². В новостворену обитель почала стікатися братія, що шукала пустельного відособлення і тиші. Помалу утворився монастирський капітал, з допомогою якого братія привела у благопристойний вигляд церкву Святого великомученика Георгія і побудувала для себе зручніші житла.

Митрополит Йосип Тукальський-Нелюбович

За часи свого існування Георгіївський монастир мав на своїй території три церкви: Георгіївську, Покровську і Преображенську. Головною – соборною - церквою обителі була Георгіївська. В описі 1773 року згадувалося, що вона "новая болшая с тремя банями, на оных кресты железные, вишины церковной сажней четырнадцать"3. Друга церква в ім’я Покрови Богоматері, тепла, розташована була праворуч за три сажні від Георгіївської церкви, над яром, "без бань, точию крест железний над алтарем"4, побудована у 1724 році. І третьою була церква Преображення Господнього на брамі, з одною алтарною банею, споруджена 1739 року на кошти лебединського жителя Василя Шуліки.

І монастир і його церкви зазнавали неодноразово погромів і пожеж. У 1678 році Лебединська обитель від нападу кримських і ногайських татар потерпіла страшне спустошення і була відбудована протягом 1682-1683 років. В 1711 році монастир спалили козаки-мазепинці за те, що ченці видавали прихильників Мазепи, що ховалися у лісах, московським властям. А 10 лютого 1802 року з невідомої причини виникла пожежа в монастирі, під час якої згоріли всі три церкви.

Зазнав Георгіївський монастир і посягань уніатів. Гарний стан обителі викликав заздрість уніатського Овруцького архімандрита, який разом із смілянським губернатором Боруцьким і 50-ма козаками несподівано приїхав у Лебединський монастир 1742 р. і насильно оволодів ним, розігнав православних ченців і поставив в управління уніатського ієромонаха Анастасія Дубину, якого незабаром прогнали. Та підступи уніатів продовжувались. У 1744 році вони спробували поставити ігуменом уніата Гавриїла Смельницького, але його арештували, бо братія помітила, що новий ігумен почав потихеньку заводити у монастирі уніатські звичаї і приймати в число братії уніатів. Нового нападу уніатів монастир зазнав 10 травня 1751 року, коли смілянський комісар Юрій Добрянський з хорунжим Швачкою приїхали в Лебедин з п’ятдесятьма козаками і пограбували монастир: забрали священні книги, чашу, ризницю, срібний посуд, худобу, збіжжя та інше, а монахів розігнали. Натомість у монастир прибув уніатський ігумен Йосип Цикало і, таким чином, уніати оволоділи монастирем знову. На вимогу Київського митрополита Тимофія Щербацького та залучення до цієї справи князя Станіслава Любомирського, у власності якого знаходився Лебедин, у травні 1753 року уніатський ігумен Йосип Цикало виселився з Лебединського монастиря, обителі було повернуто все церковне і монастирське майно.

Князь Станіслав Любомирський

Нелюдські образи і розорення, що завдавались за розпорядженням уніатської духовної влади жителям козацької України, викликали в Україні страшну помсту ворогам і гнобителям православ’я. Вже в середині 30-х років ХVІІІ ст. на повну силу заявляє про себе гайдамацький рух на Правобережжі, як масовий протест українського народу проти соціально-економічного, релігійного та національного гніту. Великий лебединський лісовий масив був надійним притулком для гайдамацьких загонів. Адже не даремно згадується він у гайдамацькій пісні:

Збирайтеся, панове-молодці,

Та все народ молодий.

Та й поїдем, панове-молодці,

Та й той ліс Лебедин.

Зліталися сизопері орли,

Здобиченьку чуючи,

Збиралися сумнії бурлаки

Та у той ліс Лебедин.

В 1735-1736 роках відмічається знаходження ватаги гайдамаків біля Лебедина, яка дещо пізніше пограбувала монастир. Грабіжників наздогнав польський загін у Шполі, звідки їх переправили у Смілу. Там один з гайдамаків був повішений, а інші четвертовані.⁵

У 1750 році у Лебедин зайшов загін гайдамаків на чолі з Олексієм Майстренком. Вони сплюндрували панську садибу, а худобу роздали селянам. В 1751 році гайдамаки знову показались біля Лебедина, але захопили лише декілька коней і пішли в Чигиринський ліс.⁶

Свого апогею гайдамацький рух набув у 1768 році. Гайдамаки стали таємно збиратись навколо Мотронинського і Лебединського монастирів. Тут вони готувалися до повстання і чекали  сприятливого моменту для його початку. Як вказує протоієрей П. Орловський у своїй роботі "Лебединский Георгиевский мужеский монастырь, упраздненний 20 декабря 1845 года”, таким моментом стало 23 квітня – день престольного свята в Лебединському Георгіївському монастирі, на яке з’їзджались православні українці з ближніх сіл. Що саме сталось в монастирі Орловський не називає.

"Табір гайдамаків", ілюстрація Юліуша Коссака, XIX сторіччя

За легендою, яка вже давно ходить в Лебедині, гайдамаки звернулися до священників Георгіївського монастиря, щоб ті освятили їм ножі. Та священники відмовились це зробити і, тоді, гайдамаки заховали свої ножі в зільники, щоб їх не було видно, і освятили їх. Можливо саме 23 квітня і відбулася освята гайдамацьких ножів, адже відомо, що М. Залізняк розпочав повстання ранньої весни 1768 року. Таким чином, Лебедин та Георгіївський чоловічий монастир у гайдамацькому русі відіграли помітну роль.

Найбільш яскравою особистістю серед настоятелів Георгіївського монастиря був Філофей Контаровський з 1764 по 1771 рік. Родом він був з с. Вищого-Булатця, що коло м. Лубни Полтавської губернії, походив із сім’ї козака, і замолоду навчався в Київській академії. Був високоосвіченою людиною, мав твердий характер. Перетерпів він чимало утисків і насильств, яким звичайно тоді підлягали православні в Правобережній Україні. Та завдяки його лагідній тактовності і дипломатичності монастир зберіг "благочестие".

Значну роль відіграв Лебединський Георгіївський монастир і в поширенні православ’я в Україні. Приєднання українських земель в кінці ХVІІІ ст. до Росії супроводжувалось інтенсивною роботою православного духовенства по організації переходу уніатських церков в Руську православну церкву. Цю роботу очолив архімандрит Віктор Садковський. За його наказом у Лебединському Георгіївському монастирі під керівництвом звенигородського протоієрея Івана Радзимовського 18 серпня 1794 року відбувся з’їзд священнослужителів Правобережної України для вироблення організаційних заходів по приєднанню уніатів. З’їзд тривав кілька днів і закінчився успішно. За чотири місяці було повернено у православ’я близько мільйона уніатів.

Лебединський Георгіївський монастир відомий також своїми відносинами з видатними особами, що з’являлись на його терені. Так, святу обитель, що не мала своїх засобів для самозахисту від грабіжників, прийняв "під свою охорону" український гетьман Петро Дорошенко, видавши Лебединському монастиреві два охоронних листи: один в містечку Медведівці 14 березня 1666 року, а інший в Чигирині 3 вересня 1668 року.⁷

Гетьман Петро Дорошенко

В 1692 році гетьман Іван Мазепа в рейментарському листі ігумену Феофану Завадському дозволив забирати на монастир майно одиноких померлих людей, що сприяло збагаченню Лебединського монастиря.

Гетьман Іван Мазепа

Відомо, що в 1823 році в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя в Миколаївський жіночий монастир.8 Тоді ще було багато живих свідків Коліївщини, і Шевченко наслухався  спогадів від одного старезного монаха про гайдамаччину, освячення ножів у Лебедині.

Вони потім і послужили основою створення знаменитої поеми "Гайдамаки", де є цілий розділ під назвою "Лебедин".

В кінці ХVІІІ ст., 1787 року великий смілянський маєток, що складався з 9 міст і 170 сіл (в тому числі й Лебедин) був проданий князем Любомирським Світлійшому князю Григорію Олександровичу Потьомкіну за два мільйони руських срібних рублів разом з монастирськими землями і угіддями. Ігуменам Лебединського монастиря приходилось будувати добрі відносини з Світлійшим князем, а потім і його нащадками.

Григорій Олександрович Потьомкін

Відігравши значну роль оплоту православ’я в буремні роки ХVII-XVIII ст., Лебединський Георгіївський чоловічий монастир почав втрачати своє значення. Указом Святійшого Синоду від 31 грудня 1845 року за №18475, було наказано Киівському митрополиту Філатеру закрити Лебединський Георгіївський монастир: "поелику Лебединский Георгиевский монастырь находится среди мирских домов в селе Лебедине, каковое положение не уместно для его существования, при том же угодия, ему принадлежащие, не совсем достаточны для дальнейшего его существования, через что монашествующих в нем весьма мало, то по сим обстоятельствам означенный монастирь упразднить, жалованье и угодья, ему принадлежащие, предоставить в пользу Чигиринского женского монастыря с тем, чтобы причт оного, крайне стесненный в своем содержании, пользовался деньгами 85 руб. 71 коп. серебром, отпускаемыми ныне для Лебединського монастыря и доходами с мельницы предложенного к упразднению Лебединского монастыря разместить в другие монастыри; церковь монастырскую с прочими зданиями приписать к Лебединской приходской церкви, церковное имущество с утварью и монастырским имуществом по описи передать в Чигиринский девичий монастырь, а братию Лебединского монастыря разместить в другие монастыри, по усмотрению епархиального начальства".9 Закриття монастиря обумовили  такі причини: незручне розташування, бо з розростанням села він опинився в його центрі; неподалік, в лісі уже діяв новий Миколаївський жіночий монастир, який швидко набирав силу; в селі у 1826 році відкрилась нова Спасо-Преображенська церква. Можливо, причиною закриття монастиря була і його роль у гайдамацькому русі, збереження давніх українських традицій.

Ще 90 років після закриття монастиря продовжувала діяльність Георгіївська церква, яка стала приходською і її причтові було передане все його нерухоме майно. У серпні 1863 року Лебедин відвідує Київський митрополит Арсеній, який побував у церквах і монастирі. Він особливо відмітив діяльність священника Георгіївської церкви Томкевича К.П., з ініціативи якого у селі була створена перша церковно-приходська школа. А пізніше, в 1875 році було відкрите однокласне початкове народне училище Міністерства народної освіти.

Митрополит Арсеній (Федір Павлович Москвін)

У "Сказаннях про населені місцевості Київської губернії" (рос. "Сказания о населенных местностях Киевской губернии") - праці Лаврентія Івановича Похилевича, надрукованій в Києі в 1864 р., так описується Георгіївська церква в Лебедині: "Две церкви Преображенская и Георгиевская. Первая каменная, 3-го класса; земли имеет 36 десятин; построена в 1826 году помещиком Николаем Высоцким. До построения ее жители во всех своих духовных потребностях обращались в монастырь. Заштатная Георгиевская церковь деревянная с каменным алтарем и каменной теплой церковью во имя Покрова Пресвятой Богородицы, осталась после бывшего мужского Лебединского монастыря. Георгиевская церковь построена в 1808 году бывшим игуменом Самуилом, а Покровская в 1830. Обе они находятся в расстоянии полуверсты от Преображенской церкви".

Цікавий той факт, що з липня 1920 року священником Георгіївської церкви служив Федір Константинович Влизько, батько майбутнього поета Олекси Федоровича Влизька, який на той час навчався у 7-річній трудовій школі в Лебедині.

На превеликий жаль, засилля примусово насаджуваних фальшивих концепцій та ідеологічних стереотипів, що несла з собою радянська влада, спричинило руйнування релігійних святинь, втрату духовності. Однією з антирелігійних акцій войовничого атеїзму, стали так звані великодні карнавали, організовані більшовиками 1929 року для масового руйнування релігійних храмів, оскверніння почуттів мільйонів віруючих.¹⁰

Така атеїстична акція була проведена комуністами в Лебедині у великодню ніч 5 травня 1929 року. В центрі села, неподалік від Георгіївської церкви, з раннього ранку гримів духовий оркестр. Однак люди не звертали уваги на запрошення музикантів і йшли в церкву святити паски. Ватага п’яних молодиків увірвалась до церкви та розлючені селяни витягли їх надвір і надавали стусанів. Наступного дня, 6 травня, в день престольного свята, Георгіївська церква була закрита. Останнього її священника Степана Арсентійовича Вінявського разом з декількома лебединцями було заарештовано і вислано з Лебедина. В 1935 році Георгіївська церква була розібрана і сьогодні вже немає навіть залишків не тільки Георгіївського монастиря, а й церкви.

У 80-х роках ХІХ століття в Лебедин приїжджав молодий інженер-технолог М.К. Васильєв на цукрорафінадний завод. Як справжній інтелігент він цікавився історією села, бачив залишки старовинного монастиря. В чергові відвідини Лебедина в 1885 році М.К. Васильєв з гіркотою відмітить: "В этом году окончательно "зруйнован" бывший Георгиевский мужской монастырь, тоесть, его ветхие постройки. Пройдет десяток-другой лет и крыло времени заметет следы прошлого; придется, быть может, пожалеть о том, что своевременно не было сбережено или записано."¹¹

Воістину пророчі слова – зараз від Георгіївського монастиря не залишилося нічого.

Використана література:

1. Мариновський Ю.Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. Черкаси, 1997, с.144
2. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина 2001. Черкаси, 2001, с.145
3. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина 2001. Черкаси, 2001. Коментарі і примітки, №75
4. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина 2001. Черкаси, 2001. Коментарі і примітки, №85
5. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина 2001. Черкаси, 2001, с.149
6. Історія міст і сіл України. Черкаська область, - К., 1972, с.739
7. Мариновський Ю.Ю. Черкаська минувшина 2001. Черкаси, 2001, док. №25 с.146
8. Храбан Г.  Т.Г. Шевченко був у Лебедині. – Шполянські вісті, 25.02.1989
9. Мариновський Ю.Ю. Православні монастирі на терені сучасної Черкаської області до 1917 року. Черкаси, 1997. Примітки і коментарі, №395
10. Сергійчук В. Великодні карнавали більшовиків. Правда України, 26.06.1995
11. Єлінецький І.О. "Роки і люди". Черкаси, 1996