Коліївщина

Коліївщина - селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.

Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масовою різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки - страчені або заслані на Далекий Схід.

Основна причина повстання Основною причиною повстання був жорсткий релігійний та соціально-економічний гніт українського селянства Речі Посполитої, що особливо посилився в середині XVIII століття, ворожі дії щодо православних українців з боку шляхетської Барської конфедерації тощо. Значну роль зіграли також провокаційні дії російського уряду, що поширювали серед українців чутки про так звану «золоту грамоту», якою російська імператриця нібито давала право Залізняку та його прибічникам винищувати поляків та євреїв. В своїх проповідях до повстання проти релігійного гноблення закликав також отець Мельхиседек Значко-Яворський, ігумен Мотронинського монастиря в якому Залізняк був послушником.
Хід повстання Навесні 1768 року в урочищі Холодний Яр під Чигирином запорізький козак Максим Залізняк зібрав загін повстанців, які обрали його козацьким полковником. 26 травня (6 червня) гайдамацький загін вирушив у похід. Повстанське військо здобуло Жаботин, Смілу, Черкаси, Богуслав, Канів, Лисянку. Сили повстанців швидко зростали. На початку червня 1768 року повстанське військо наблизилося до Умані, яка належала магнатові С. Потоцькому. Проти гайдамаків Максима Залізняка шляхта вислала полк надвірних козаків на чолі з уманським сотником Іваном Ґонтою. Проте Ґонта разом з козаками перейшов на бік повсталих і розпочав наступ 9(20).6.1768 на Умань. Після здобуття 10.6. Умані повстанські загони розташувались табором поблизу міста. Рада повстанців обрала М.Залізняка гетьманом і князем смілянським, а І. Ґонту — полковником і князем уманським. Гайдамацьке військо поділялося на 16 сотень на чолі з сотниками. Військова і цивільна влада зосереджувалась у канцелярії при повстанському війську. У червні-липні 1768 року на Правобережжі діяло близько 30 загонів на чолі з гайдамацькими ватажками М. Швачкою, А. Журбою, С. Неживим, П. Тараном, С. Лепехою, І. Бондаренком, Я.Релятеєм, Н. Москалем та іншими. Повстання загрожувало перекинутися на власне польські землі, Лівобережну Україну і на Запорожжя. В цих умовах російський і польський уряди вирішили спільними зусиллями вести боротьбу проти повстанців. У другій половині червня 1768 року
Максим Залізняк Максим Залізняк (близько 1740 — після 1768) — керівник гайдамацького повстання (1768-1769 рр.), відомого під назвою Коліївщина, козацький отаман, гетьман України. Народився у с. Івківці (нині Чигиринського району Черкаської області) в козацькій родині. В літературі також зустрічаються згадки про місце його народження в Івківцях, Мельниках, Медведівці, Олексіївці Бобринецького району Кіровоградської області, Піківцях Уманського району. Після смерті батька Максим жив близько року у своєї старшої сестри, котра була заміжня за мешканцем містечка Медведівки. У віці 13-ти років, Залізняк пішов на Запорозьку Січ, де був приписаний до Тимошівського куреня. З 1762 року працював на рибних промислах на Дніпрі. Наймитував в Очакові. В 1767 році став послушником Мотронинського монастиря, що на Черкащині.
Придушення повстання 1768 російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки в квітні-травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Так, лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих польським властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова. 700, як це він сам подає у звіті королеві, він "покарав найжорстокішою смертю". Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України.
Іван Гонта Іва н Ґо нта (1705 — 1768) — керівник українського гайдамацького руху, один з проводирів Коліївщини, повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, яке вибухнуло 1768 року на землях Правобережної України, що входила в ті часи до складу Речі Посполитої. Іван Гонта народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Був ктитором і церковним старостою в Воздвиженській церкві міста Володарки. Згодом став козаком надвірної міліції графа Потоцького в Умані. За вправну службу згодом став сотником.
В другій половні травня загін Максима Залізняка, чисельність якого постійно зростала, вирушив з Холодного Яру. Протягом трьох тижнів повсталі, користуючись повною підтримкою православних українських селян, захопили Жаботин, Смілу, Богуслав, Канів, Черкаси, Корсунь, Лебедин, Лисянку, Звенигородку. Гайдамаки жорстоко розправлялися з місцевим польським та єврейським населенням, що було санкціоновано відповідним універсалом Залізняка, виданим на початку червня 1768 року.

Відомий польський художник Юліуш Коссак "Табір гайдамаків"

Щиро шануючий Вас /. ІЛевицький.
8. До Олексія Антеповича
З череня 1876 р.
Гайдамака Іван Сухопара
Ще то давно, за Польщі, був собі воїн Залізняк, а другий воїн Іван Сухопара. Іван Сухопара був родом з Лебедина. Ще й тепер є в Лебедині Сухопари, є й левада Сухопарина, а коло левади і пасіка їх стоїть. Тоді ляхи нападали, а Сухопари одбивалися. Нікого так не боялись ляхи, як Сухопари. Оце було як набіжать ляхи в долину, а Сухопара нападе на їх та й вирубає усіх. Думали вони та гадали, як би Сухопару з світу звести. От і довідались вони, що Залізняк їздить на коні, а Сухопара на кобилі. Та кобила була така прудка, що ні один лях було не дожене її. Що нападуть на Сухопару ляхи та поженуться, то він і втече на кобилі. Ото раз як напали ляхи на Сухопару, так один лях виїхав проти його, вибачайте, на жеребці. Сухопара хоче втекти та жене кобилу, а вона як зачула, що ірже жеребець, та все повертає назад. Ото ляхи догнали його та й убили. Сухопару поховали коло самої дороги і поставили над ним низенький хрест з білого каменю. Ще як був я хлопцем, та було їздимо з батьком з Матусова тим шляхом на Свипарку до млина, то бачив той хрест над шляхом. А тепер вже нема того хреста. Про того Івана Сухопару і розказував мені покійний батько.
(Записано со слов 70-ти літнього Мойсія Турчака в с. Матусове Черкасск[ого] у[езда]).

Максим Залізняк

Лебединці приймали участь в гайдамацьких повстаннях вершиною яких була Коліївщина в 1768р. Відомі ватажки гайдамаки з Лебедина Мирон  Губа та Іван Таран. Георгіївський монастир не був причетний д гайдамацького руху, про що прямо писав його ігумен тих часів (1764-177) Філофей Кантаровський.