Радянсько-фінська війна (1939-1940)

30 листопада 1939 року вранці, о 8 годині 30 хвилин, кількасоттисячна Червона армія перейшла радянсько-фінський кордон по всій його довжині. Почалася одна з найганебніших війн в історії ХХ століття. Війна, яка в радянській і пострадянській історіографії дістала назву Радянсько-фінської, а в працях західних істориків - Зимової, оскільки бойові дії проходили взимку: мир було укладено 13 березня 1940 року.

Ця війна, що увійшла в історію під назвою «зимової», по суті, була нерівною, хоча Червона Армія воювала неефективно і зазнала набагато більших втрат, ніж Фінляндія.

12 березня був підписаний радянсько-фінський мирний договір, за умовами якого Фінляндія здала Радянському Союзу в оренду на 30 років півострів Ганко.

До складу СРСР увійшли весь Карельський перешийок із м. Виборгом, Виборзька затока з островами, західне і північне узбережжя Ладозького озера. Фінляндія поступилася СРСР півостровом Рибальським на півночі, частиною Карелії з Виборгом, північним Приладожжям.

Оборона Фінляндії здійснювалася дисциплінованими, грамотно керованими солдатами, що звикли до місцевих кліматичних і погодних умов, і застосовували тактику, цим умовам відповідну. Радянський же наступ був спланований без урахування характеру місцевості, погодних умов і відповідних проблем постачання. Зрештою вдалим він видався лише тому, що Радянський уряд не звертав уваги на втрати такого масштабу. На підставі радянських невдач Гітлер і його генерали припустили, що у Радянського Союзу неефективне керівництво, тактика й озброєння, і він не виявиться гідним супротивником для німецької військової машини. Цю думку поділяли і багато хто з іноземних спостерігачів, включаючи і міністерство оборони США.

Бойові дії тривали 105 днів, за цей час Червона армія втратила за різними оцінками від 422 до 722 тисяч убитими, пораненими, обмороженими й полоненими, в фінському полоні опинились до 3 000 осіб, у тому числі понад 300 командирів, 17 тис. чоловік зникли безвісти. Втрати СРСР становили до 40% бойового складу задіяних частин і суттєво переважали втрати фінської сторони (понад 70 000 чоловік, у тому числі 50 000 поранених і тих, хто пропав без вісти, та 23 000 убитих і померлих від ран, до радянського полону потрапили 900 фінських вояків (з них 10 офіцерів), було засвідчено чисельні негаразди в бойовій, організаційній і технічній підготовці РСЧА.[11][12]

ЮРЧЕНКО Феодосий Никитович
1907 г.р. УССР, Киевская обл., Шполянский р-н, с.Лебедин. Призван Шполянским РВК. Кр-ц 137 сп 72 сд. Погиб в бою 03.03.1940 г. Похоронен в р-не г. Питкяранта. Піткяранта - місто в Карелії (Російська Федерація).Центр Піткярантського району.Відоме з 1499 року. В перекладі з фінської мови означає "довгий берег". Населення складає 12 тис.жит

ГОРБЕНКО Аким Петрович
Кр-ц. - красноармеец. 1914г.р. УССР. Киевская обл. Шполянский р-н. с.Лебедин. Призван Шполянским РВК. Погиб в бою.

ЦАПКАЛО Ф 
Г., 1905 г.р. УССР, Киевская обл., Шполянский р-н, с.Лебедин. Призван Шполянским РВК. Кр-ц 137 сп 72 сд. Погиб в бою 03.03.1940 г. Похоронен в бр.м. в р-не г.Питкяранта

Баламут П Д
Место рождения: УССР, Киевская обл. Шполянский р-н с.Лебедин
Год рождения: 1914
Призван: Шполянским РВК
Звание: красноармеец
Воинское соединение: 187 стрелковый полк 72 стрелковая дивизия
Дата гибели: 03.03.1940
Место захоронения: 3 км сев. г.Питкяранта
Причина гибели: Погиб в бою

Коваленко Сергей Артемьевич
Год Рождения: 1914. Возраст: 26. УССР, Киевская обл. Шполянский р-н, с. Лебедин.

Призван Черкасским РВК. Звание: красноармеец (командир взвода). Воинское соединение: 151 стрелковый полк 8 стрелковая дивизия. Причина смерти: Пропал без вести. Дата смерти: 20.02.1940. Жена: Коваленко Мария Ивановна.

ЛЫСЕНКО МОИСЕЙ АНДРЕЕВИЧ
Год рождения: 1908. Место рождения: Шполянский р-н, с. ЛебединУССР, Киевская обл. 

Служба: Мобилизован РВК Шполянским РВК. Звание: красноармеец. Место службы: 123 сп 62 сд. Причина смерти: Погиб в бою. Дата смерти: 19/02/40. Место захоронения в с. Риска. Госпиталь.
  

Крещенко Александр Семенович

1914 г.р. Последний раз видели при обороне Ленинграда 1942-1943 гг. Участник Зимней компании (Финляндия). Родом из села Лебедин Шполянского р-на Черкасской области (до войны Киевская область). До войны постоянно призывался в летние лагеря. Возможно имел мл. офицерское звание. Похоронка не сохранена, но было указано - пропал безвести. Примерное место гибели - блокадный Ленинград.

Волик Антін Демянович

19хх Поранення в ногу. Куля через обличчя. Пригадував якими мобільними були фіни. Одягнені в білі юніформи для маскування в снігу. На деревах сиділи - снайпера.

«Козырем» финнов была отличная лыжная подготовка. Отсутствие ее у красноармейцев обусловила скованность их действий, привязанность к редким дорогам.

Антін Дем'янович Волик (1902-1991)

Ветеран Зимової війни

Как готовились «белые демоны» на лыжах финны тренировались даже в противогазах

Финская сторона в этот период также продолжала пополнение войск и снабжение их поступающим от союзников вооружением. Одновременно финны умело и широко применяли тактику партизанской войны: небольшие автономные отряды лыжников, вооруженные автоматами, нападали на двигавшиеся по дорогам войска, преимущественно в темное время суток, а после нападений уходили в лес, где были оборудованы базы. Ощутимые потери в офицерском составе наносили снайперы. Прорвавшиеся вперед ценою больших потерь соединения Красной армии постоянно оказывались в окружении и прорывались назад, нередко бросая технику и вооружение.

4 січня О. Виноградов докладав в штаб 9-ої Армії: "...Противник зосереджує свої сили , щоб перерізати оборону дивізії. У зв'язку з відсутністю продфуражу настрій поганий, коні дохнуть, бензину та боєприпасів майже немає...".
Збереглися свідчення кількох рядових, в яких вони висловлюють своє нерозуміння цілей війни проти Фінляндії, небажання воювати за Радянську владу та даремність таких значних жертв серед червоноармійців.
Героїчний опір фінів, небажання ставати "союзною республікою", на їхню думку, були зумовлені тим, що фінський народ добре знав, до чого призвела масова колективізація в СРСР та Україні зокрема.
Деморалізації бійців 44-ої дивізії сприяло також те, що їм рідко коли вдавалося побачити мертвого фінського солдата (фіни мали чіткий наказ забирати з поля бою всіх полеглих товаришів), в той час як червоноармійці, рятуючись від лютого холоду, були змушені влаштовувати собі схованки з трупів загиблих однополчан.

Як згадують очевидці тих страшних подій, розстрілявши з кулемета фінського снайпера, який влаштувався неподалеку на дереві, радянські солдати відразу ж кинулися до місця його падіння. Проте замість трупа знайшли лише сліди від крові та двох пар лиж, які зникали в гущавині лісу.
Ідеолог ОУН Петро Федун (Полтава), автор відомої пропагандистської брошури "Хто такі бандерівці і за що вони борються", у 1940-ому служив у Червоній армії. В нього є де що наївне оповідання "Прапор Фінляндії" - червоноармійці з України знаходять у вбитої снайперши національний прапор і задумуються: а який же прапор в України? 
З 5 по 7 січня дивізія Виноградова вела важкі бої, намагаючись вирватися з оточення. Проте частини 44-ої дивізії діяли розрізнено. Не було можливості не те, що нанести одночасний удар всіма наявними силами, а й прийти на допомогу окремим частинам, яких знищували всього в кількох сотнях метрів від штабу.
Зі 146 стрілецького полку 6 січня кілька разів приходила радіограма того самого змісту: "...дайте допомогу, нас добивають, дайте допомогу...".
Полковник Сііласвуо писав про події 6 січня таке: "Паніка оточених все зростала, у противника більше не було спільних та організованих дій, кожен намагався діяти самостійно, щоб врятувати своє життя. Ліс був заповнений людьми, що безцільно бігали".

Ситуація значно погіршувалася тим, що 44-та дивізія була повністю непідготовленою до бойових дій в умовах сурової зими. До війни місцем її дислокації було місто Житомир - і прямо з України, в тому ж одязі щорсівці сіли у вагони, а потім рушили на марш карельським лісом. 
Дивізія була перекинута на північ, не маючи ні теплих кожушків, ані валянок, ані рукавиць. Між тим ніч із 3 на 4 січня 1940 року була однією з найхолодніших за весь час "Зимової війни" (до 45-50 градусів морозу!).
Ветеран Фінської кампанії Григорій Геращенко згадував:
"Тепліше обмундирування мало командування, політруки, льотчики й танкісти: у них були кожухи, ватні фуфайки, валянки... Для піхотинців же це вважалося великою розкішшю. Мовляв, у важких кожухах незручно йти в атаку й на штурм.
У бій ішли в сірих вовняних шинелях, бавовняних гімнастерках, байковій білизні, ватяних рукавицях. У шоломах-будьонівках із напівшерстяною підкладкою... На ногах - обмотані ганчір'ям черевики.
А їжа! Хліб прибував на передову у вигляді мерзлої цеглини, така ж каша, ледь теплий чай".
Станом на 8 січня 1940 року 44-та дивізія (чисельністю близько 17, 5 тисяч чоловік) була повністю розбита. Втрати особового складу дивізії перевищили 70%, близько 1200 бійців й командирів попало в полон.

Загалом фінські війська втратили під Суомусалмі близько 800 чоловік, радянські (163 та 44 дивізії) - не менше 23 тисяч!
Сііласвуо так розповідав про події 7-9 січня: "Опівдні противник почав здаватися, голодні та замерзлі люди виходили із землянок. Одне-єдине гніздо продовжувало опиратися, ненадовго ми залишили його в спокої..."
44-та дивізія була моторизованою, тому до рук фінів потрапило багато трофейної техніки: 43 танки, 270 автомобілів та тракторів, а також 300 кулеметів й 6 000 гвинтівок.
Залишки дивізії, що вирвались з оточення, склали всього 1050 чоловік, які зайняли оборону на відрізку дороги, що вела до Суомусалмі, в 9 км від кордону. Так прорив 9-ої Армії на захід, до Ботнічної затоки, завершився цілковитою поразкою.
До кінця війни на цьому напрямку більше не велося активних бойових дій.