Холодноярська Республіка

Холодно́ярська Респýбліка (1919–1922)  - самопроголошене державне утворення на землях Української Республіки (УНР), у Чигиринському повіті Київської губернії (нині Чигиринському районі Черкаської області), в районі лісового урочища Холодний Яр, зі столицею в селі Мельники.

Історія Холодноярської Республіки є невід'ємною складовою історії народовладдя під різними гаслами і прапорами на землях Київської Русі-України у 1917-1947 рр. і історії козацько-християнської спільноти Подніпров'я, спільноти людей вільної України і святої Русі, вільних по волі Божій, а не царській чи панській. В часи Радянського Союзу історія цього утворення і його діячів замовчувалась або подавалась викривлено, через те що, на думку багатьох дослідників, могла викликати ріст небажаних з точки зору представників влади настроїв у суспільстві.

Прапор 1-го куреню Холодного Яру

У 1922 р. — керівник Чигиринського полку Холодноярської республіки. На той час Холодноярська організація під проводом Ларіона Завгороднього нараховувала три полки. Крім Чигиринського, туди входили Чорноліський полк Дениса Гупала, Лебединський полк Чорного Ворона. Ці отамани (Мефодій Голик-Залізняк, Чорний Ворон (Черноусов) та Денис Гупало) фактично були заступниками керівника Холодноярської повстанської організації. Як виглядає одночасно, паралельно існувала підпільна українська організація під проводом Головного отамана Холодного Яру Герасима Нестеренка-Орла.

У 1922 р. - керівник Холодноярської республіки, до складу якої входили: Чигиринський полк Мефодія Голика-Залізняка, Чорноліський полк Дениса Гупала, Лебединський полк Чорного Ворона (Черноусова).

Рівно 90 років тому чекісти відзвітували про вбивство легендарного холодноярського отамана Чорного Ворона, Але жодним чином не змогли підтвердити свій «подвиг». Через майже століття Чорний Ворон повернувся до українців завдяки знаменитій однойменній  книзі Василя Шкляра…
Насправді Чорного Ворона (Лебединського) звали Іван Якович Черноусов. Народився отаман Звенигородщини і Холодного Яру поблизу Товмача сучасного Шполянського району Черкащини. За оцінкою ворога, Чорний Ворон – “непримиримо хитрый враг”. 1921 року загін добре озброєних 150 піших і 25 кінних з 1 кулеметом діяв у Черкаському, Чигиринському повітах, зокрема в Холодному Яру та лісі Чута, а також на Звенигородщині, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач і Водяне, Виноградського монастиря, Мліїва, м. Городища, Білозір’я, м. Сміли…
В 1922 р. Лебединський полк Чорного Ворона входив до складу Холодноярської організації. На той час Холодноярська організація під проводом Ларіона Завгороднього нараховувала три полки, їхні отамани (Чорний Ворон, Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало) фактично були заступниками голови, а оскільки 29 вересня 1922 р. чекісти заарештували Л. Завгороднього, М. Голика-Залізняка і Д. Гупала, то керівником Холодноярської організації (ніким не обраним) став de facto Чорний Ворон. У 1922 р. він оперував у районі Знам’янки, Білозір’я, Товмача, Шестаківки, Єлисаветграда, Златополя і безпосередньо в Холодному Яру. Сексот так описував його: “Чорний Ворон – высокого роста, черная длинная борода, длинные волосы до плеч, глаза черные, выражение лица суворое, серьезное, политически грамотен, сын крестьянина, одет в защитном, пишет стихи и украинские песни, называет себя поетом” .
В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 р. зазначається, що Чорний Ворон вбитий 29 жовтня 1922 р. біля с. Москаленки в25 км від Сміли, а тіло його буцімто опізнали селяни й “амністовані бандити”, але насправді то був один із козаків Чорного Ворона. Пізніше у “Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 р.”  стверджується, що загін Чорного Ворона “ліквідований 6 червня 1925 р.” .І знову – жодного доказу його загибелі…
Черноусов Іван Якович (Чорний Ворон)
Іва́н Я́кович Черноу́сов (в більшовицьких документах фігурує також під прізвищем Черновус[1], псевдонім Чорний Ворон), (дата і місце народження невідомі — помер у листопаді-грудні 1925 року, у селі Товмач; інформація про смерть не є підтвердженою, є дані що ще у 1964 році Іван Черноусов був живим) — військовий діяч часів УНР, повстанський Отаман Звенигородщини і Холодного Яру, командир Лебединського полку Холодноярської республіки.
Народився поблизу Товмача на Шполянщині.
Активні військові дії проти більшовиків розпочав на початку 1920-х.
У 1921 — 1922 роках — повстанський отаман.
Писав відозви у вигляді віршів. Збереглася одна з його відозв — «До населення України», підписана трьома отаманами — Чорним Вороном, Білою і Ламай-Ярмом.
У 1921 році — в його загоні у часи розквіту повстань було, не менше, 300 піших і 150 кінних добре озброїних козаків.
Оперував Чорний Ворон у Звенигородському, Черкаському, Чигиринському повітах Київської губернії, зокрема в Холодному Ярі, лісі Чута, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач, Водяне, Шестаківка, Мліїв, Виноградського монастиря, містечок Городище, Білозір'я, Сміла, Златопіль, Мокра Калигірка, міст Єлисаветграда, Черкас, Чигирина, залізничних станцій Сердюківка, Знам'янка, Шестаківка та ін. Політичне гасло: «Бий комуністів і кацапів».
Деякий час знаходився в Мотусовському лісовому районі. Начальником штабу був Бондаренко, помічниками Лихолай, Куманець. Чорний Ворон діяв разом з Іллєю Івановим.
В 1922 р. полк Чорного Ворона входив до складу Холодноярської повстанської організації. На той час Холодноярська республіка діяла під проводом Ларіона Завгороднього. На той час Завгородньому підпорядковувались отамани Мефодій Голик-Залізняк, Денис Гупало і Чорний Ворон (Лебединський), які фактично були заступниками керівника Холодноярської республіки.
Влітку 1922 року ці загони почали називатися полками: Чигиринський полк Мефодія Голика-Залізняка, Чорноліський полк Дениса Гупала, Лебединський полк Чорного Ворона. Загальне керівництво здійснював Головний Отаман Холодного Яру Герасим Орел-Нестеренко.
Отамани Холодного Яру та Чорного Лісу мали сильний авторитет та значну підтримку у місцевого населення. У зв'язку з неможливістю перемогти український національний рух, в ЧК розробили спеціальну операцію з нейтралізації та захоплення повстанських отаманів. Колишні петлюрівці, а тепер секретні агенти ЧК Трохименко (Гамалія) та Терещенко (Завірюха-Степний), в середині 1922 року, вже вийшли на отаманів Холодного Яру. Чекісти представились як представники Уряду УНР.
Іван Черноусов (як і Денис Гупало, що вмовляв Ларіона Завгороднього, не їхати на «з'їзд») запідозрив пастку у діях Гамалія-Завірюхи. До Звенигородки на нараду, організовану чекістами, він не поїхав, хоч його і наполегливо запрошували.
29 вересня 1922 року — чекісти, на інспірованому «з'їзді отаманів» у Звенигородці, заарештували Ларіона Завгородного, Дениса Гупала, Мефодія Голика-Залізняка, Трохима Компанійця, Василя Ткаченка, Костянтина Здобудь-Волю, Івана Ляшенка, Григорія Яковенка, Юрія Дробатковського, Леоніда Мушкета, та інших провідних діячів Холодного Яру та Чорного Лісу.
Після цих трагічних подій, керівником Другої округи Холодноярської організації (ніким не обраним) став de facto Чорний Ворон. Першою округою керував Герасим Орел-Нестеренко, який також не поїхав на чекістський «з'їзд».
Наприкінці 1922 року, як Отаман Звенигородщини і Холодного Яру, він оперував у районі Знам'янки, Білозір'я, Товмача, Шестаківки, Єлисаветграда, Златополя і безпосередньо в Холодному Яру.
Подальша доля невідома.
В оперативному зведенні Кременчуцького штабу ЧОН за 8 листопада 1922 р. зазначається, що Чорний Ворон вбитий 12 жовтня 1922 р. біля с. Москаленки за 25 км від Сміли, а труп його буцімто опізнали селяни й «амністовані бандити», але насправді то був один з козаків загону Чорного Ворона.
Однак є й інші свідчення — у «Доповіді про політичний стан Черкаського округу з 1926 р.» стверджується, що загін Чорного Ворона було ліквідовано 6 червня 1925 року.
Ймовірно, що на цьому фото зображений Черноусов Іван Якович (Чорний Ворон)[Джерело?]

«В НКВД наше село називали — Макіївська антирадянська повстанська організація»
Як розповідає Валентин Михайлович, восени 1920 року розрізнені повстанські загони вирішили об’єднатися на базі макіївського лісу. Тож сюди прибув і загін Лютого із Звенигородщини, в якому було більше трьох тисяч вояків. До повстанців приєднався й отаман Яблунька, який розташувався в урочищі Шия. У нього була гармата, кілька кулеметів, триста осіб піхоти і сто — кінноти. Загалом, наголошує історик, набралося близько 10 тисяч війська. До речі, дід дружини пана Валентина — Валентини Савівни — Іван Селезень був помічником у атамана Яблуньки.
«У цей час під Уманню наступала кіннота Семена Будьонного. І коли у Макіївці склалася така некерована ситуація, вирішили одним махом підчистити тили й тут, тож одну бригаду відправили сюди», — каже Валентин Михайлович. Тоді пішли чутки, що насправді Червоній Армії дано розпорядження не вступати у бій з повстанцями. І дійсно, коли ті взяли «язика», той підтвердив заборону, бо «йдемо на Умань». Це була, наголошує пан Валентин, спеціально спланована дезінформація. Та Зінько розмовам не повірив і на всяк випадок замаскував боронами поле між сусідніми Самгородком та Ташликом, яким й могла наступати кіннота.
«Він першим побачив будьонівців. Його загін вискочив перед ними на іншій стороні поля, а ті розлючено кинулися за ними просто на борони», — відтворює ті події Валентин Хижняк. Тож поки будьонівці загальмували, Зінько галопом помчав у Макіївку попередити побратимів.
Валентин Михайлович переповідає давню розмову зі своїм односельцем — очевидцем тих подій. Каже, чоловік пригадував, що вони квартирувалися на крайній від лісу вулиці і саме пришивали жовто-блакитні лампаси на штани та китиці на шапки. В ту мить Зінько пролетів до лісу. Слідом за ним до села ввірвалася червона кіннота й почалося пекло — палали хати, голосили жінки, кричали діти.
«Того дня будьонівці організували в центрі екзекуцію непокірних, на якій стратили багатьох людей», — важко зітхає пан Валентин. Він говорить, що самих повстанців було загнано у Грабський ліс. Та в хащах армійська кіннота не змогла розвернутися і почала виходити в район села Матусів. Але отамани з побратимами вирішили наступити червоним на хвоста і з лісу стріляли по них навздогін, вбивши п’ятнадцять вояків. Тоді будьонівці розвернули військо і вступили у бій. Після цього загін Яблуньки, Чорного Ворона та інші зазнали важких втрат і припинили існування. У тому бою був тяжко поранений і отаман Яблунька. Близько двадцяти полонених макіївчан червоні вивезли у село Лебедин Шполянського району, де розстріляли. Там є їхня братська могила.
«Брат мого діда Трохим був убитий разом із Чорним Вороном у нашій хаті і їхні тіла довго там лежали, їх було заборонено ховати. Дід Михайло залишився живим волею долі, бо по дорозі до лісу заночував у молодиці на Зайвівці, а вдень увірвалися будьонівці», — пояснює Валентин Михайлович. Після того бою, говорить він, макіївчани вийшли на Носачівське поле і забрали звідти своїх загиблих героїв, а тих, хто був нетутешній, звезли до Грабського лісу, де й поховали на узліссі.
Лебединская волость Чигиринского уезда Киевской губернии
Журавка, с.
Лебедин, с.
Лебединский женский монастырь
Тартак, хут.
Турия, с.

ЧОРНИЙ ВОРОН (ЗАЛИШЕНЕЦЬ)
жовтня 18, 2012
“Чорний Ворон” (“Залишенець”) — історичний роман українського письменника Василя Шкляра. Під назвою «Чорний Ворон» вийшов наприкінці 2009 року у видавництві «Ярославів Вал» (Київ) і майже одночасно під назвою «Залишенець» — у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» (Харків). Книжковому варіанту передувала публікація роману в журналі “Сучасність” та його фрагменту “Суд” в газеті “Літературна Україна”.
Роман відтворює одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років.
У липні 2011 року Мистецька агенція «Наш Формат» випустила аудіоверсію «Залишенця». Озвучив книгу Петро Бойко, заслужений артист України, протоієрей Української православної церкви КП.
Сукупний тираж “Залишенця” сягає понад 150 тисяч примірників.
«Черный Ворон – непримиримо хитрый и упрямый враг. Возраста около тридцати лет. Высокого роста, черная борода, длинные черные волосы до плеч. Глубоко посаженные глаза тоже темные, взгляд тяжелый, медлительный, выражение лица суровое. Политически грамотен, бывший офицер царской, а потом петлюровской армии. Одет в защитное. Опоясан двумя портупеями, говорит, что с ними родился. Якобы мать ему рассказала, что когда он появился на свет, то был вот так накрест опутан пуповиной. Теперь имеет привычку постоянно закладывать руки за портупеи, так как очень неторопливый, почти неуклюжий в своих движениях. Даже странно, как при этом ему удается быть отличным наездником и метким стрелком.
 Сын лесничего, сочиняет стихи. Отряд Черного Ворона в настоящее время насчитывает около 300 пеших и 75 конных хорошо вооруженных бандитов. Оперирует преимущественно в Звенигородском, Черкасском, Чигиринском уездах, в частности в том же Холодном Яре, Лебединском и Шполянском лесах. По последним сведениям, то ли убит, то ли тяжело ранен в бою с 102-м батальоном, в результате которого батальон потерял помощника комиссара, разведчика, 23 бойца, тачанку, три лошади. Смертельно ранен командир батальона.
Уполномоченный Какавишников».
(Із донесення уповноваженого Кременчуцького губчека в Чигиринському повіті від 4 листопада 1921 року).

«Бандой Черного Ворона совершен дерзкий налет на Лебединский сахзавод, где во время агитационного культурного мероприятия в клубе завода бандиты устроили националистический шабаш. При этом они произвели кровавую расправу над ответственными советскими работниками, вследствие которой есть много убитых и раненых.
Бандиты также забрали с завода около 100 литров спирта, двести пятьдесят миллионов советских рублей из кассы. Трудность их поимки состоит в том, что активное ядро банды Холодного Яра распыляется на мелкие группы с целью ускользновения из под удара охвативших его со всех сторон частей 74 бригады, 467 и 68 полков. Пользуясь густотой леса и чрезвычайной пересеченностью местности, бандиты вновь активно группируются вне холодноярских лесных массивов шайками по 40 – 80 человек, а потом при первой необходимости собираются в более крупные отряды. 
                                                                  Губинформатор Антропов».
(З інформаційного зведення Кременчуцької губчека від 28 серпня 1921 року).

«По данным агентуры от 8. 01 в районе Лебедина, верстах в 23-х от Новомиргорода, находится банда Черного Ворона в 90 сабель при одном максиме и двух пулеметах «льюис». Бандиты поклялись ждать своего атамана до тех пор, пока не подтвердится, что он мертв, и говорят, что не сложат оружия и не сдадутся, пока не перережут всех москалей и коммунистов. На предложение сдаться с гарантией помилования от них получен письменный ответ на имя начальника 5 района, копия которого прилагается для сведения:
«Таваріщ Нечипоренко! Ми дуже вдячні за амнестію, але явитися до вас нема коли, бо треба бити чрезвичайних жидів і … (слово неразборчиво) кацапів, котрі позасідали в Сов. Кр. Раб. власті і гнітять нарід так, що цареві Ніколці й не снилося. То хто ж по-вашому бандит? Той, хто прийшов до нас із Московщини і серед білого дня грабує кожну хату, чи той, кого ви вигнали з дому і змусили піти до лісу, щоб боронити свій край?
 А тобі, московський сраколизе, скажемо прямо: якщо не хочеш, щоб тебе спіткала та сама доля, що й начальника лебединської міліції Борвіка та його таваріщєй, які разом і в ногу пішли їсти землю, то приходь до нас у ліс. Може, ми тебе амнестуємо і будемо разом бити комуну та стояти за правду. Бо ми не любимо неправди опущ хріну, правдою живемо на світі і сипимо тобі її в очі, як піском».
Подпись под этим письмом неразборчива, но фамилия, по-видимому, какая-то волчья – то ли Вовкодав, то ли Вовгура.
Недавно большая шайка бандитов останавливалась в селе Журавка, потом скрылась в лесу, не оставив, к огромному удивлению, никакого следа. Бандиты как будто прошли над снегом…
Начуездугрозыска Козицкий.
Секретарь Смульсон.»  
(Витяг з інформаційного зведення Черкаського повітового карного розшуку за 15 – 23 січня 1922 року).

Видання Історичного клубу "Холодний Яр"
Роман Коваль
ОПЕРАЦІЯ "ЗАПОВІТ"
Чекістська справа №206
Київ – Вінниця
"Державна картографічна фабрика"
2007
    У книзі розповідається про секретні чекістські операції "Заповіт", "Щирие", "Лес" у 1922 – 1923 роках, спрямовані проти українського підпілля Катеринославської, Київської, Кременчуцької, Миколаївської, Одеської, Полтавської та Херсонської губерній. 
    Ознайомившись із чекістськими розробками, читач зможе збагнути стиль, логіку і почерк московських спецслужб, завданням яких була дискредитація і фізична ліквідація учасників Визвольного руху. Перед читачем постануть образи чекістів, зрадників-сексотів та мужніх захисників нашої Батьківщини.
    Події відбуваються на території сучасних Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської, Полтавської, Черкаської областей та у Києві.
    Рецензент – кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк
Редактор Олеся Коваль
За сприяння видавництва "Діокор"
02125, Київ, бул. Перова, 14, тел./факс 540-71-47
© Коваль Р. М., 2007 
© Коваль Є. Р., дизайн, 2007

Заключение по делу №446/7971
    1923 года января 16 дня я, уполномоченный III отд. Управления Полномочного Представителя ГПУ на Правобережье Украины, Курский Владимир, рассмотрев дело №446/7971 гр. Завгороднего Илариона Захаровича, 25 лет, происходящего из крестьян с. Кошарка Златопольськой волости Чигиринского уезда Кременчугской губернии, беспартийного, быв. прапорщика, под судом и следствием не состоял...
    1. Ат. Завгородний с начала 1919 г. начинает вести партизанско-бандитскую работу... Действия Завгороднего не самостоятельны, он работает по указаниям и инструкциям закордонного петлюровского штаба... Наиболее яркими моментами бандитской деятельности Ат. Завгороднего можно считать следующие:
    Бой с Красными войсками под с.с. Тылиткой, Хайновкой, Пастырским, аналогичные бои под с.с. Бовтышка и Разумовка в марте 21 г., налет и разграбление с. Матвеевка, захват 35 лошадей, бой с красными войсками под Лебединским монастырем в марте 1921 г., непрерывные бои с красными частями в апреле 22 г., остановка и ограбление поезда между ст. Цыбулево и Фундуклеевкой, сопровождавшиеся зверскими убийствами, в апреле 22 г., аналогичный налет и разграбление поезда на тех же станциях – в мае 22 г., остановка и ограбление поезда на ст. Хировка – в июне 22 г., налет на с. Федварь, грабежи и убийства в этом селе – в июле 22 г., остановка и разграбление поезда на ст. Фундуклеевка в августе 22 г., целый ряд зверских убийств, расстрелов, грабежей и поджегов – вот вкратце "революционная" деяльность атамана Завгороднего...

Додаток №1. Короткі біографії
Неповний список підпільників, які боролися у 1922 – 1923 рр. на території сучасних Дніпропетровської, Кіровоградської, Миколаївської і Черкаської областей

КВАША, "студент-юрист Кваша, учительствующий (в 1922 р. – Авт.) на Лебединском сахзаводе, тоже из Ново-Украинки". Зв'язковий отаманів. О. Воїнов-Ґонта стверджував, що Кваша загинув 1922 р. "при нальоті на Лебединський цукровий завод".

ЧОРНИЙ ВОРОН (ЧЕРНОУСОВ) Іван Якович (? – 29.10.1922?). Військовий діяч; повстанський отаман (1921 – 1922), командир Лебединського полку Холодноярської організації (1922). 1921 року загін налічував 150 піших і 25 кінних, добре озброєних, з 1 кулеметом. Оперував у Звенигородському, Черкаському, Чигиринському повітах Київської губернії, зокрема в Холодному Ярі, лісі Чута, в Лебединських та Шполянських лісах, у районі сіл Товмач, Водяне, Шестаківка, Мліїв, Виноградського монастиря, містечок Городище, Білозір'я, Сміла, Златопіль, м. Єлисаветграда, залізничних станцій Знам'янка, Шестаківка та ін. Політичне гасло: "Бий комуністів і кацапів". За оцінкою ворога, Чорний Ворон – "непримиримо хитрый и тупой враг".

Уваровцы оставили кровавый след в ряде местечек южной части Киевщины. В Фундуклеевке ими было убито 170 евреев (из 500), в Смеле -- свыше 80, в Белоозере -- 78, в Каменке -- 75, в Лебединцах -- 60 (оставшиеся в местечке после того, как остальное еврей­ское население разбежалось) и т.д.

Слово вчителя.
    Група  літераторів коротко познайомить нас зі змістом  самого роману.
    Виступ літераторів.
    Події, які розгортаються в романі, пов’язані з конкретними фактами  й історичними датами.
    Це твір, як уже було сказано, про визвольну боротьбу повстанців проти більшовицької влади у 20-х роках  ХХ століття. Збулося Тарасове  пророцтво: повіяв новий вогонь із Холодного Яру, і лицарі лісу освятили зброю на  московського ката. Найзапекліші з них – залишенці – продовжили боротьбу навіть тоді, коли в Україні  утвердилась диктатура чужинців, і не було вже надії на визволення. Таким був загін  отамана Чорного Ворона. Ось як автор описує головного героя в романі, а російською мовою, тому що взято з архівних документів.
          «Черный Ворон –  непримиримо хитрый и упрямый враг. Возраста около тридцати лет. Высокого роста, черная борода, длинные черные волосы до плеч. Глубоко посаженные глаза тоже темные, взгляд тяжелый, медлительный, выражение лица суровое. Политически грамотен, бывший офицер царской, а потом петлюровской армии. Одет в защитное. Опоясан двумя портупеями, говорит, что с ними родился. Якобы мать ему рассказала, что когда он появился на свет, то был вот так накрест опутан пуповиной. Теперь имеет привычку постоянно закладывать руки за портупеи, так как очень неторопливый, почти неуклюжий в своих движениях. Даже странно, как при этом ему удается быть отличным наездником и метким стрелком.
      Сын лесничего, сочиняет стихи. Отряд Черного Ворона в настоящее время насчитывает около 300 пеших и 75 конных хорошо вооруженных бандитов. Оперирует преимущественно в Звенигородском, Черкасском, Чигиринском уездах, в частности в том же Холодном Яре, Лебединском и Шполянском лесах».

Слова Чорного Ворона та архіви гпу

Брати селяне! Російська потолоч вчинила наругу над нашою святинею — Мотриним монастирем. Кацапи-безбожники та жиди-анцихристи зняли церковні дзвони, які всіх нас єднали не тільки голосом Бо-жим, а й погуком до боротьби з московською навалою. Вони тяжко позбиткувалися над сестрами обителі, розорили Божі храми, спалили дзвіницю. Але їм це так не минеться. Катів жде кара Господня і помста нашої зброї. Брати селяне! Не спіть, убивайте де тільки можна московську нечисть. Хто ще дужий узяти в руки зброю — ідіть до лісу. Не вірте обіцянкам москалів і христопродавців. Не суньте голову в ярмо кацапщини! Найбільше наше повстання попереду — ще повіє новий огонь з Холодного Яру! Слава Україні! Отаман Чорний Ворон

«По данным агентуры от 8.01, в районе Лебедина, верстах в 23-х от Новомиргорода, находится банда Черного Ворона в 90 сабель при одном «максиме» и двух пулеметах «льюис». Бандиты поклялись ждать своего атамана до тех пор, пока не подтвердится, что он мертв, и говорят, что не сложат оружия и не сдадутся, пока не перережут всех москалей и ком-мунистов. На предложение сдаться с гарантией помилования от них получен письменный ответ на имя начальника 5райо-на, копия которого прилагается для сведения: «Таваріщ Нечипоренко! Ми дуже вдячні за амнестію, але яви-тися до вас нема коли, бо треба бити чрезвичайнихжидів і... (слово неразборчиво) кацапів, котрі позасідали в Сов. Кр. Раб. власті і гнітять нарід так, що цареві Ніколці й не снилося. То хто ж по-вашому бандит? Той, хто прийшов до нас із Москов-щини і серед білого дня грабує кожну хату, чи той, кого ви ви-гнали з дому і змусили піти до лісу, щоб боронити свій край? А тобі, московський сраколизе, скажемо прямо: якщо не хо-чеш, щоб тебе спіткала та сама доля, що й начальника лебе-динської міліції Борвіка та його таваріщєй, які разом і в ногу пішли їсти землю, то приходь до нас у ліс. Може, ми тебе ам-нестуємо і будемо разом бити комуну та стояти за правду. Бо ми не любимо неправди опущ хріну, правдою живемо на світі і сипимо тобі її в очі, як піском». Подпись под этим письмом неразборчива, но фамилия, по-видимому, какая-то волчья — то ли Вовкодав, то ли Вовгура. Недавно большая шайка бандитов останавливалась в селе Журавка, потом скрылась в лесу, не оставив, к огромному удив-лению, никакого следа. Бандиты как будто прошли над снегом... Начуездугрозыска Козицкий. Секретарь Смульсон». (Витяг з інформаційного зведення Черкаського повітового карного розшуку за 15—23 січня 1922 року.)

«С наступлением весны бандиты вновь оживились и подняли свои головы для террора советской власти. Так, 24 марта бан-да численностью до пятнадцати хзяников в обличии буденовской кавалерии среди белого дня воіила в село Журавку, что в 5 верстах от Лебедина. Нельзя не отметить особую наглость ее главаря (по всей видимости, Черного Ворона, которого мы хоронили уже трижды), ибо этот рослый, угрюмый атаман, с черной бородой и длинными волосами, прежде чем приступить к разбою, навестил автокефальную церковь, которая имеется в Журавке. Там он поставил свечи за упокой и за здравие, при-общился к молитве и, очевидно, имел краткий разговор с попом Ставинским (отцом Алексием), давно вызывающим подозрение относительно его связей с петлюровским подпольем. После атаманской молитвы бандиты внезапно вошли в сель-совет, застрелили милиционера Пасечника —ранее амнистированного партизана из банды Яблочко, убили также председателя сельсовета Коваленко, избили до полусмерти председателя комнезама, уничтожили все канцелярское делопроизводство. После этого они забрали три подводы с лошадьми, предваритель-но нагрузив их 50 пудами ячменя и 10 пудами рыжея. Негодование вызывает и та жуткая веселость, даже игривость, с которой бандиты расправляются с представителями соввласти. По словам свидетеля, атаман, загнав амнистирован-ного Пасечника в угол, спросил у него: «Куди тобі, Юрасю, пустити свинцеву бджілку? У серце чи в голову?» — «У голову», — покорно ответил Пасечник. «Ну так, звичайно, —ухмыльнулся главарь, — адже ти колись присягав, що в твоєму серці Україна». (Із донесення таємного агента «Непитай» голові Черкаського повітового відділу ҐПУ тов. Бергавінову. 29 березня 1922 року.

Отаман ЛАРІОН ЗАВГОРОДНІЙ
(Загородній). Завгородній Ларіон
Захарович нар. 1897 р. у с. Кошарки
Чигиринського повіту. Один з
провідних отаманів Звенигородщини
та Холодноярщини, командир
Холодноярської дивізії. У 1918 р.
організував повстанський загін
чисельністю 500 бійців. Воював проти
німців, білих та червоних москалів.
Співпрацював з отаманами Дорошен-
ком, Квашею, Гризлом, Хмарою. 15
березня 1921 р. чекісти розстріляли
його батька, а 15 травня – дружину та
тестя. Тоді ж був поранений. Згідно з
даними ДПУ на початок 1921 р. загін
Завгороднього нараховував до 220 чол.
при 13 кулеметах. Діяв також під
Лебедином, Капітанівкою (ліс Неру-
бай), у Черкаському, Чигиринському,
Ставищнянському, Оситнянському,
Златопільському та ін повітах. У
березні 1922 р. з’єднався з отаманом
Гупалом і Залізняком, і, як стверджує
ворог, „совершил ряд кошмарных прес-
туплений”. Агентчекіст так описував
отамана: „...Сам Завгородній одягнений
у темносиню чумарку, шапку з чорним
шликом, на правому рукаві нашито
квадрат світлосинього сукна з жовтобла-
китною стрічкою, український герб –
тризуб і літери УНР. Герб вишитий
сухозліткою. Поранений у ліву ногу.
Ходить з великими зусиллями. Кінь
під ним добрий, гнідої масті. Ліве
стремено зроблено коротшим для лівої
ноги. Чорна густа й широка борода.
Обличчям кругловидий. Ніс ледь
кирпатий. Зовні досить симпатичний,
справляє враження доброзичливої,
трохи наївної людини, зросту високо-
го...” („Народна газета”, № 32 (213),
1995 р.). Заарештований у вересні
1922 р. разом з іншими отаманами у
Звенигородці. Спільно з побратимами
9 лютого 1923 р. підняв повстання у
Лук’янівській в’язниці м. Києва. Заги-
нув під час придушення повстання.
(Згідно з рад. дж.