село Лебедин, Черкаська область

Спасо-Преображенська церква в селі Лебедин Черкаської області споруджена в 1821-1826 роках. 19 серпня 1826 року на Спаса (звідси походить назва) вона була освячена. Церква належить до Української Православної Церкви Київського Патріархату. Цю муровану церкву у стилі пізнього класицизму в центральній частині Лебедина звели на кошти генерал-майора царської армії, племінника князя Григорія Потьомкіна, Миколи Петровича Висоцького (1751-1827). У 1890 році до головної споруди будівлі, за проектом єпархіального архітектора Ніколаєва, було прибудовано два крила.

Микола Петрович Висоцький

У "Сказаннях про населені місцевості Київської губернії" (рос. "Сказания о населенных местностях Киевской губернии") - праці Лаврентія Івановича Похилевича, надрукованій в Києі в 1864 р., так описується Спасо-Преображенська церква в Лебедині: "Две церкви Преображенская и Георгиевская. Первая каменная, 3-го класса; земли имеет 36 десятин; построена в 1826 году помещиком Николаем Высоцким. До построения ее жители во всех своих духовных потребностях обращались в монастырь. Заштатная Георгиевская церковь деревянная с каменным алтарем и каменной теплой церковью во имя Покрова Пресвятой Богородицы, осталась после бывшего мужского Лебединского монастыря. Георгиевская церковь построена в 1808 году бывшим игуменом Самуилом, а Покровская в 1830. Обе они находятся в расстоянии полуверсты от Преображенской церкви".

10 березня 1818 року в Лебединській Георгіївській церкві Чигиринський єпископ Іриней висвятив на священника випускника богословського відділу Київської духовної академії Володимира Гнатовича Гребіновського. Він започатковує в Лебедині священницьку династію, яка служила в Преображенській церкві до її першого закриття в 1930 році. Останній Гребіновський правив у церкві майже 50 років і помер в голодний 1932 рік.

Спасо-Преображенська церква, с. Лебедин, 2016 р.

Особливою датою в житті села був 1821 рік, коли було закладено фундамент Преображенської церкви. Її будівництво тривало п’ять років і 19 серпня 1826 року на Спаса (звідси походить назва) вона була освячена. При будівництві навіть використовували яйця для зміцнення кладки цегли. Створення другої приходської церкви (вже існувала Георгіївська) було, очевидно, пов’язане з поступовим розвитком села та забудовою його в північно-західному напрямку.

Першими священниками в Спасо-Преображенській церкві були: Іван Шулькевич, Іван Заверухін, Володимир Гребіновський. Відзначився доброчесною діяльністю син Володимира Гребіновського Петро: 12 квітня 1871 року він обирається благочинним 6-го церковного округу, в якому нараховувалось 17 церков. Потім він матиме сан протоієрея.

Певно вже у 1880-х роках, у зв’язку з ростом чисельності прихожан, виникла думка про розширення Преображенської церкви. Ініціатором був священник протоієрей П. В. Гребіновський. На його замовлення в 1889 році єпархіальний архітектор Ніколаєв виготовив проект, який 31 травня 1890 року був затверджений губернськими інстанціями. Будівництво велося за кошти прихожан і закінчилося у вересні того ж року. Затрачено на проект 150 карбованців, а на будівництво – 2020 карбованців. Так, в нашій церкві з’явилося два крила. Коли уважно придивитися, то видно, шо вини добудовані пізніше: між ними і основою є щілини, дещо відрізняється колір цегли. А через рік, 17 жовтня 1891 року, у Спасо-Преображенській церкві почав правити останній священник із династії Гребіновських – Іван Петрович.

У 1921 році церква перейшла під юрисдикцію Української автокефальної церкви і в ній почали вести богослужіння українською мовою.

У 1930 році Преображенську церкву радянська влада закрила, влаштувавши в ній колгоспне зерносховище. Але до 1941 року діяльність церкви поновилася. В роки Другої сітової війни під час німецької окупації церковне життя продовжувалося. Священником Преображенської церкви був Мислюк Антон Семенович. Німці досить нейтрально ставились до релігії і не заважали церковній діяльності. Та після закінчення війни радянська влада відновила гоніння проти церкви і священників. Негативним явищем було чергове припинення церковного життя. В 1960 році комуністи закрили Преображенську церкву і організували в її приміщенні клуб ДТСААФ (добровільне товариство сприяння авіації, армії і флоту). Клуб трохи проіснував, а потім майже 25 років церква стояла занедбана. На ликах святих, зображення яких залишались на стінах, були повибивані очі.

Мабуть інструктори клубу змушували учнів ретельно цілитися, щоб вкотре підкреслити наругу над вірою, церквою. Цілилися у віру, а вбивали мистецтво живопису, музику, красу святого співу, вбивали в людині людину. Зруйнувавши цю красу, цілі покоління людей на десятиліття були позбавлені духовного багатства, що облагороджувало кожного. І лише висока якість будівельних робіт дозволила церкві дочекатися чергової відбудови.

Вигляд Спасо-Преображенської церкви перед відбудовою, 1990 р. 

У 1991 році, після розпаду СРСР і набуття Україною незалежності, святиню віддали прихожанам, які займаються відбудовою храму.

На початку 1990-х років в період розвитку демократичних процесів в Україні почало відновлюватися і церковне життя. В 1990 році почалася відбудова Преображенської церкви. Того ж року влітку в Лебедин приїхала делегація з Києва, щоб переконали прихожан передати Спасо-Преображенську церкву Українській автокефальній православній церкві. Серед них був український громадсько-політичний діяч Сергій Головатий (колишній міністр юстиції, народний депутат Верховної ради України фракції БЮТ). Та церква автокефальною не стала, а перейшла до УПЦ Московського патріархату. Міжконфесійна боротьба за культові споруди продовжувалась, як і по всій Україні. А вже з 1996 року церква перейшла до Української Православної Церкви Київського патріархату.

10 вересня 2000 року в Лебедин на освячення Спасо-Преображенської церкви приїздив Патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет. Він привіз з собою антимінс (покривало, яким накривають престол при освяченні, в якому зашиті мощі святих).

Спасо-Преображенську церкву відбудували з радянських руїн спільно громадою. Мурували, реставрували кладку, білили і фарбували самотужки на чолі зі священиком. Тепер храм зустрічає мармуровими сходами, величним куполом, музеєм історії церкви при вході. У 2016 році було встанолено іконостас, який зробили для Лебединської церкви львівські митці. Успішна місцева агропромислова компанія, LNZ Group, оплатила новий іконостас, зробивши щедре пожертвування. Розпис куполу та іконостасу здійснив Шполянський художник-іконописець Ярослав Андрійченко.

Лебединська Спасо-Преображенська церква є пам’ятником архітектури  України. Вона є однією з найстаріших споруд села Лебедин. Зараз її відвідує велика кількість прихожан не лише Лебедина, а й інших сіл району, особливо у великі церковні свята.

6 серпня 2016 року Святійший патріарх Філарет під час архіпастирського візиту на Черкащину очолив святкування 190-ліття Спасо-Преображенського храму.

Спасо-Преображенська церква, с. Лебедин, 2016 р.

Святійший Патріарх Філарет на Черкащині очолив святкування 190-ліття Спасо-Преображенського храму села Лебедин

Стаття і світлини з вдячністю скопійовані з офіційного веб-сайту Черкаської єпархії, тому вказуємо гіперпосилання на сайт http://cerkvacherkasy.info/. 

6 серпня 2016 року Святійший Патріарх Філарет здійснив архіпастирський візит на Черкащину та очолив святкування 190-ліття Спасо-Преображенського храму села Лебедин Шполянського району. Тут Святійший Владика освятив новоспоруджений іконостас та звершив Божественну літургію.

У місті Шпола Святійшого Патріарха Філарета зустріли митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, а також представники обласної влади Черкащини та керівники Шполянського району.

Біля входу до храму Святійшого Владику зустріла численна громада Лебедина та багато вірян Черкащини, які прибули на Патріарше Богослужіння.

Під час святкового Богослужіння Його Святості співслужили: митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, архієпископ Тернопільський, Кременецький і Бучацький Нестор, єпископ Кропивницький і Голованівський Марк, єпископ Запорізький і Мелітопольський Фотій, настоятель храму протоієрей Іван Килиман та духовенство Черкаської єпархії. На Малому вході Святійший Патріарх Філарет нагородив настоятеля храму протоієрея Івана Килимана хрестом із прикрасами.

За Богослужінням молилися прочани з різних куточків Черкаської єпархії, мешканці села Лебедин, а також представники Черкаської обласної державної адміністрації та Шполянської районної державної адміністрації.

Після Богослужіння Святійший Патріарх Філарет нагородив медалями "За жертовність і любов до України" воїнів АТО: Янко Олександра, Зозулю Олексія, Ізмайлова Олексія та Орла Миколая. Також церковними орденами та грамотами нагороджено благодійників, які найбільше спричинилися до спорудження іконостасу та оновлення Спасо-Преображенського храму села Лебедин, серед них Сідлецький Михайло Леонідович, Кравченко Дмитро Вікторович, Бойко Ігор Вікторович, Жовнір Олександр Миколайович, Андрійченко Ярослав Володимирович та інші благодійники.

Насамкінець митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан подякував Предстоятелю Київського Патріархату за архіпастирський візит на Черкащину.

Патріарх Філарет освятив новоспоруджений іконостас на Черкащині

Стаття скопійована з офіційного веб-сайту "Про все", тому вказуємо гіперпосилання на сайт https://provce.ck.ua/. Опублікована 10 серпня 2016 року.

Святійший Патріарх Філарет на Черкащині очолив святкування 190-ліття Спасо-Преображенського храму села Лебедин.

6 серпня Святійший Патріарх Філарет здійснив архіпастирський візит на Черкащину та очолив святкування 190-ліття Спасо-Преображенського храму села Лебедин Шполянського району. Тут Святійший Владика освятив новоспоруджений іконостас та звершив Божественну літургію.

У Шполі Святійшого Патріарха Філарета зустріли митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан, а також представники обласної влади Черкащини та керівники Шполянського району. Біля входу до храму Святійшого Владику зустріла численна громада Лебедина та багато вірян Черкащини, які прибули на Патріарше Богослужіння.

Після Богослужіння Святійший Патріарх Філарет нагородив медалями "За жертовність і любов до України" воїнів АТО. А також церковними орденами та грамотами нагороджено благодійників, які доклали найбільше зусиль до спорудження іконостасу та оновлення Спасо-Преображенського храму села Лебедин, серед них представники компанії LNZ Group: Дмитро Кравченко, Михайло Сідлецький.

- Ми сприймаємо ці нагороди не як особисті, а як нагороди групі компаній ЛНЗ – з центром, із серцем у нашому рідному селі Лебедин, - зазначив голова правління LNZ Group Михайло Сідлецький. - Розвиток Лебединської церкви, Лебединського насіннєвого заводу (колишньої цукроварні) та громади села завжди відбувались у тісній взаємодії і залежності. Навіть день народження церкви і заводу ми святкуємо в один день – 19 серпня. Цьогоріч виповнюється 190 років Лебединській церкві і 170 років Лебединському насіннєвому заводу. Тому, як кажуть "сам Бог велів" нам взяти під опіку нашу церкву, щоб вона предстала перед нами у такому оновленому та гарному стані, з головною окрасою – іконостастасом, в іконах якого відображено всю історію Лебединської церкви.

Спасо-Преображенський храм у Лебедині було оновлено цього року. Виконано цілий комплекс внутрішніх ремонтних робіт, зроблено зовнішню штукатурку будівлі та встановлено новий іконостас, який зробили для Лебединської церкви львівські митці.

- Великдень наша громада прагнула зустріти в цьому році по-особливому - в оновленому храмі, де всього за два з половиною тижня зуміли провести великий обсяг внутрішніх ремонтних робіт, - розповідає лебединський священик, отець Іван Келеман. - Перед цим ми силами громади зробили зовнішню штукатурку будівлі, а в грудні минулого року замовили новий іконостас, який встановили до свята Пасхи. Наша громада щиро вдячна нашим партнерам із Лебединського насіннєвого заводу, які суттєво допомогли реалізувати наш задум - надали матеріали для ремонту та оплатили новий іконостас. Все це вартувало приблизно 1 млн. 200 тис. грн.

Стаття Тетяни Мартинової "Божа кара", Вечірні Черкаси, 9.1.2020

Стаття і світлини з вдячністю скопійовані з офіційного веб-сайту Вечірні Черкаси, тому вказуємо гіперпосилання на сайт http://vechirka.net/.

Утрачене життя, каліцтво та хвороби - ціна, яку заплатили селяни села Лебедин Шполянського району, що грабували, нищили та нівечили у 60-х роках минулого століття Преображенський храм. Одного з ініціаторів закриття церкви вбило блискавкою, інший - помер від раку, ще один - від інсульту. Селянин, який дитиною стріляв із "воздушки" по образах святих, втратив ногу, а сільський голова, що хотів підірвати храм, осліп на одне око. Лише через півстоліття, звівши до купи усі ці події, селяни зрозуміли: страшна ціна була заплачена за страшний злочин.

Трагічна і передчасна смерть спіткала лебединців, які руйнували, грабували та глумилися над Преображенським храмом.

Розплата

- У Лебедині було дві церкви. І після перевороту 17-го року їх позакривали. 1929-го року розігнали черниць і закрили жіночий монастир, слідом - Георгіївську церкву, яка стояла у самісінькому центрі села, а 1933-го року закрили й Преображенську церкву. Це було її перше закриття, - розповідає лебединський краєзнавець-любитель Іван Єлінецький. - У приміщенні Преображенської церкви зробили зерносховище, яке було там до 1941-го року. Коли у село прийшли окупанти, вони дозволили селянам відновити богослужіння у церкві та відкрити монастир. Після 45-го року ніхто наші храми не чіпав, аж поки до влади не прийшов Хрущов.

1961 року у Лебедині знову закрили монастир та Преображенську церкву. У її приміщенні відкрили ДОСААФ, там діяли водійські курси, тир, радіогурток.

Одного з ініціаторів закриття церкви, директора лебединської школи Цибулю убила блискавка. Трагедія сталася, коли він разом з іншими учителями повертався до села зі Шполи, де вони були на семінарі. Вчителі їхали у відкритому кузові вантажівки. Коли почалася гроза, машина забуксувала й усі пасажири були вимушені продовжити подорож пішки. Вони гуртом ішли додому під дощем. Саме в цей час у директора школи й влучила блискавка. Стихія ніби вичікувала моменту, аби убити його.

- Дуже багато людей тоді було, але блискавка вдарила у голову саме йому, - ще пару років тому так переказувала події півстолітньої давнини місцева жителька Ніна Онищенко.

З цієї трагічної події розпочалася низка містичних смертей тих, хто брав участь у закритті Преображенського храму, його пограбуванні та наруги над святинею.

Хто наступний?

- Шмигло, який був завідувачем оцього ДОСААФу, помер від серцевого нападу. Голопур, який також долучився до закриття храму - од раку, - аналізують тутешні жителі.

Коли у церкві діяв ДОСААФ, там працював гурток зі стрільби, і сільські хлопці із малокаліберних гвинтівок училися стріляти. Аби навчання йшло веселіше, місцеві комсомольці взялися змагатися у влучності, цілячись по очах святих образів на фресках. За якийсь час затійник змагань, якого у селі красномовно прозвали Папою Римським, втратив ногу.

- Ще мати мені розповідала. Коли люди у храм прийшли, як його мали закривати, то Паламаренко (тодішній голова сільради) сидів посеред церкви, а Павло надів ризи й танцював у них, - згадувала Ніна Онищенко.

Цей Павло переніс дуже багато операцій. Каявся перед людьми, і батюшці за свій гріх розповідав, і на церкву гроші давав, але ж хвороби та і не відступили від нього.

Справді містичною стала смерть подружжя селян, які на будівлю своєї лазні уже зі зруйнованої та закинутої церкви забирали цеглу та дошки.

- Міша і Зоя приїхали до нас з Росії. Купили у селі хату, та й захотіли збудувати собі руську баню, а дошки на неї вирішили у церкві взяти. Хоч і не бідні були, а бачте, пішли та позривали з підлоги у храмі, а вони там добротні були сантиметрів сім завтовшки, - пригадувала Ніна Онищенко.

Михайло і Зоя померли разом у новозбудованій лазні. Вони пішли паритися, закрилися із середини та вчаділи.

- Люди переповідали, що вони там наглухо закрилися, натопили, ще електроплитку включили, от вона увесь кисень і випалила, - уточнює її сусідка. - Їх так і знайшли роздягненими. Одне сиділо, а інше лежало на лаві.

Танці на кістках

У середині шістдесятих років минулого століття біля Свято-Преображенської церкви керівництво села вирішило звести будинок культури. Чи то місцина їм сподобалася, чи то навмисне хотіли продемонструвати зневагу до релігії, але буквально у двох десятках метрів від церкви почали рити котлован для фундаменту клубу, і натрапили на рештки поховань (традиційно священників хоронять біля церкви). Однак знахідка не зупинила ні будівельників, ні сільського голову. У Лебедині таки звели будинок культури. На той час подібні були лише у трьох селах по всій Україні. Його відкриття приурочили визначній даті - 50-річчю радянської влади (1967 року).

- Як мені переказували селяни, коли тут велося будівництво, то в землі знаходили кістки й вивозили їх разом із землею. Того не можна було робити, бо вони потривожили людей, які там почивали, - ділився отець Іван, який донедавна служив у Преображенському храмі. - Адже Бог казав, що не є благословенним, то не може бути на користь.

Так і сталося. Відпочивали та розважалися лебединці на кістках не надто довго. Через 15 років будинок культури згорів. Пожежа знищила саме ту його частину, яку звели на захороненні. Відновити знищену вогнем будівлю було не можливо, тому керівництво села вирішило звести новий клуб. Для його будівництва вибрали місце, де колись був монастир та стояла Георгіївська церква. Видно досвід попередників нічого не навчив нову сільську владу. Будівлю звели, а от здати в експлуатацію так і не змогли. Почалася перебудова, кошти на будівництво закінчилися, потім приміщення клубу продали приватникам, які й розібрали його на будматеріали.

Одні лебединці переконані - це Бог покарав селян, які пограбували та поглумилися над церквою. Інші кажуть, Бог не карає, він просто відвернувся від тих людей і вони втратили його благодать.

Сьогодні храм належить до Православної церкви України. Людська віра, молитва та Божа благодать повернулися у храм. Селяни приходять сюди за підтримкою та розумінням, сповідуватися, причаститися, охрестити дітей, скріпити шлюб та провести в останній путь померлих близьких. Історія храму навчила багатьох, що за кожен вчинок іде подяка і якою вона буде - доброю чи злою залежить від того що несе людина в цей світ - добро чи зло.

Священик ПЦУ,

настоятель Святопреображенської церкви,

протоієрей Дмитро Горовенко:

Текст

- За радянських часів безбожної влади храми та руйнувалися і закривалися і так сталося і з Преображенським храмом люди, які намагалися зруйнувати його, за розповідями односельців помирали або страждали від страшних мук тому, бо підняли руку на святиню. Це покарання Боже. Але по промислу Божому стіни храму вціліли та меценати й благодійники сьогодні допомагають відбудовувати місцеву святиню. Багато зроблено в середині храму. Всі жителі села покладають надію на Господа Бога, що 200-ліття Преображенської церкви, яке відбудеться 2026 року, святкуватимемо у відновленому храмі.