Тарас Григорович Шевченко і Лебедин

Тарас Григорович Шевченко, український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, відомий також як Кобзар, народився 25 лютого (9 березня) 1814 року в с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область), Україна. Помер 26 лютого (10 березня) 1861 року в м. Санкт-Петербург, Росія. Могила генія українського народу знаходиться в місті Канів (Черкаська область) на Чернечій горі.

Тарас Григорович Шевченко, автопортрет, 1840-1841 рр.

Відомо, що в 1823 році в Лебедині побував малий Тарас Шевченко зі своєю сестрою Катериною, яка приходила помолитися перед шлюбом за щасливе подружнє життя в Миколаївський жіночий монастир. Свято-Миколаївський жіночий монастир - православний монастир, розташований в Лебединському лісі, заснований в 1779 році. Тоді ще було багато живих свідків Коліївщини, і Шевченко наслухався  спогадів від одного старезного монаха про гайдамаччину, освячення ножів у Лебедині. Вони потім і послужили основою створення знаменитої поеми "Гайдамаки" про козацько-селянське повстання, де є цілий розділ під назвою "Лебедин".

"Гайдамаки" - історико-героїчна поема Шевченка, перший український історичний роман у віршах. Вступ до "Гайдамаки", датований 7 квітня 1841 року, поет написав після завершення твору. Твір намагається відобразити події народного повстання, Коліївщини, на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою. "Гайдамаки" - це найбільша за розміром поема Т. Шевченка.

У поемі оспівано велике народно-визвольне повстання на Правобережній Україні 1768 р., відоме під назвою Коліївщина. Повстання було викликане жорстоким феодально-кріпосницьким та національно-релігійним гнобленням українського селянства польською шляхтою, примусовим впровадженням унії. Композиційно твір вибудований так, щоб читач зрозумів, що повстання було гнівною відповіддю українського селянства на нелюдські дії польських конфедератів, які "руйнували, мордували".

"Сідай же й ти коло мене". Сів та й обнялися. "Серце моє, крихто моя". Знову полилися.

Поема складається із вступу, 11-ти основних розділів, "Епілогу", прозової передмови і "Приписів".

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля; заклик до знищення національного і соціального гніту.

Головні герої: Ярема Галайда, Оксана - кохана дівчина Яреми, Максим Залізняк, Іван Гонта, гайдамаки, конфедерати, титар (батьку Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Ґонтині діти. Головний герой - народ

Джерела створення: народні легенди, перекази, пісні про гайдамаків; розповіді діда Івана Швеця; мемуари, наукові праці, художні твори.

Ляхи пропали... чуть жива, пропала з ними і Оксана.

...В цей час до хати титаря вдираються конфедерати, які шукають грошей і дівчини. Не почувши від титаря нічого, вони вбивають його, потім запалюють церкву. Прибігає Оксана, яка непритомніє, побачивши мертвого батька. Конфедерати підхоплюють її й забирають із собою.

Жорстока помста ляхам у Лисянці. Гайдамаки влаштовують бенкет після різні. Засмучений Ярема впізнає перевдягненого в козака Лейбу. Той розповідає йому, що ляхи тримають Оксану в будинку за мурами. Ярема встигає врятувати кохану перед тим, як повстанці починають палити по будинку з гармат. Непритомною вони вивозять Оксану в Лебедин.

У Лебедині Оксана опритомніла в монастирі й розповіла бабусі-черниці про події у Вільшані, про те, як потрапила в полон до ляхів, як хотіла накласти на себе руки. Від цього вчинку її врятували лише думка про Ярему та кохання до нього. Бабуся розповідає, що сюди її привіз Ярема Галайда, який обіцяв повернутися через тиждень. Дівчина зраділа, бо то, мабуть, її Ярема.

Через тиждень Ярема повінчався з Оксаною, але вже ввечері змушений був покинути дружину, щоб разом із Залізняком бити ляхів.

"Я сирота з Вільшаної, сирота, бабусю. Батька ляхи замучили, а мене... боюся."
Оксана (праворуч) у Свято-Миколаївському Лебединському жіночому монастирі.

ЛЕБЕДИН
Т. Г. Шевченко

"Я сирота з Вільшаної,
Сирота, бабусю.
Батька ляхи замучили,
А мене... боюся.
Боюсь згадать, моя сиза...
Узяли з собою.
Не розпитуй, бабусенько,
Що було зо мною.
Я молилась, я плакала,
Серце розривалось,
Сльози сохли, душа мерла...
Ох, якби я знала,
Що побачу його ще раз,
Що побачу знову, -
Вдвоє, втроє б витерпіла
За єдине слово!
Вибачай, моя голубко!
Може, я грішила,
Може, бог за те й карає,
Що я полюбила, -
Полюбила стан високий
І карії очі,
Полюбила, як уміла,
Як серденько хоче.
Не за себе, не за батька
Молилась в неволі, -
Ні,бабусю, а за його,
За милого, долю.
Карай, боже! твою правду
Я витерпіть мушу.
Страшно сказать: я думала
Занапастить душу -
Якби не він, може б... може,
І занапастила.
Тяжко було! Я думала:
"О боже мій милий!
Він сирота, - хто без мене
Його привітає?
Хто про долю, про недолю,
Як я, розпитає?
Хто обійме, як я, його?
Хто душу покаже?
Хто сироті убогому
Добре слово скаже?"
Я так думала, бабусю,
І серце сміялось:
"Я сирота: без матері,
Без батька осталась,
І він один на всім світі,
Один мене любить;
А почує, що я вбилась,
То й себе погубить".
Так я думала, молилась,
Ждала, виглядала.
Нема його, не прибуде, -
Одна я осталась..."
Та й заплакала. Черниця,
Стоя коло неї,
Зажурилась.
"Бабусенько!
Скажи мені, де я?"
"В Лебедині, моя пташко,
Не вставай: ти хвора".
"В Лебедині! чи давно я?"
"Ба ні, позавчора".
"Позавчора?.. Стривай, стривай...
Пожар над водою...
Жид, будинок, Майданівка...
Зовуть Галайдою..."
"Галайдою Яремою
Себе називає
Той, що привіз..."
"Де він, де він?
Тепер же я знаю!.."
"Через тиждень обіцявся
Прийти за тобою".
"Через тиждень! через тиждень!
Раю мій, покою!
Бабусенько, минулася
Лихая година!
Той Галайда - мій Ярема!..
По всій Україні
Його знають. Я бачила,
Як села горіли;
Я бачила - кати-ляхи
Трусилися, мліли,
Як хто скаже про Галайду.
Знають вони, знають,
Хто такий, і відкіля він,
І кого шукає!..
Мене шукав, мене найшов.
Орел сизокрилий!
Прилітай же, мій соколе,
Мій голубе сизий!
Ох, як весело на світі,
Як весело стало!
Через тиждень, бабусенько..
Ще три дні осталось.
Ох, як довго!..
"Загрібай, мамо, жар, жар,
Буде тобі дочки жаль, жаль..."
Ох, як весело на світі!
А тобі, бабусю,
Чи весело?"
"Я тобою,
Пташко, веселюся".
"А чом же ти не співаєш?"
"Я вже одспівала..."
Задзвонили до вечерні;
Оксана осталась,
А черниця, помолившись,
В храм пошкандибала.
Через тиждень в Лебедині
У церкві співали:
Ісаія, ли й куй! Вранці
Ярему вінчали;
А ввечері мій Ярема
(От хлопець звичайний!),
Щоб не сердить отамана,
Покинув Оксану:
Ляхів кінча; з Залізняком
Весілля справляє
В Уманщині, на пожарах.
Вона виглядає, -
Виглядає, чи не їде
З боярами в гості -
Перевезти із келії
В хату на помості.
Не журися, сподівайся
Та богу молися.
А мені тепер на Умань
Треба подивитись.

Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля. Ідіть, сини, погуляйте. Пошукайте долі.